Цифрова залежність на дитячий мозок діє так само, як психотропні речовини.
Діти віком від 5 до 16 років проводять перед екранами різноманітних ґаджетів близько 6 годин на день. А з приходом канікул цей час збільшується. Це катастрофічно багато – переконують лікарі і порівнюють дитячу потребу в телефонах чи планшетах з нарко- або алкозалежністю.
Платону – 10 років і його справжня пристрасть – це віртуальні ігри. Хлопець добре навчається, ходить на боротьбу.
“У першому класі у нього з’явився телефон… в садку, ой точно”,- каже мама хлопця.
Якщо батьки не будуть обмежувати Платона – він годинами вестиме онлайн-баталії.
“Мама мені говорить, що вже все – час… Я можу ще півгодинки”, – поділився Платон.
Платон вже просить батьків вкладати кошти в його віртуальний світ. Наприклад, купувати більш вправних супергероїв.
Батьки тримають оборону, але визнають: син забагато часу проводить у гаджетах: “Ми нічого з цим не можемо зробить. Він говорить – ви мене можете бить! Бити до крові. Головне – не забирай телефон чи планшет!”
Психологи говорять, що яскравою ознакою залежності є те, що дитина намагається взагалі не випускати телефон або планшет з рук. А коли їх немає в полі зору, то є відчуття тривоги і зміна настрою.
Цифрова залежність на дитячий мозок діє так само, як психотропні речовини.
Діти від 5 до 16 років проводять перед екранами до 6 годин. Під час літніх канікул цей час збільшується. Лікарі кажуть: це катастрофа для дитячого організму. Бо безпечні норми дуже далекі від реальності.
“Безпечним вважається 15 хвилин для молодшого віку, 20-25 для середнього, це до 9 класу, 25-30 хвилин для старшого віку”, -пояснюють спеціалісти.
Все що більше – впливає на психічне і фізичне здоров’я. Особливо страждає зір.
“Мала відстань, малий екран, мала величина знака, очі постійно знаходяться в стані спазму, це дуже швидко призводить до міопатії – це короткозорість”, – кажуть медики.
До випускного кожен п’ятий школяр має проблеми із зором.
Однак тотальна заборона з боку матері або батька може викликати лише конфлікт з дитиною. Психологиня Євгенія Шевченко каже: в першу чергу особисті гаджети доведеться відкласти самим батькам. А потім вже для дитини знайти альтернативу.
“Поступово зменшується час у гаджетах, знаходиться заміна. Батьки йдуть гуляти, грають у настольні ігри”, – каже Шевченко.
Леся діяла саме так, як радять психологи. Її Маргариту просто таки затягнув віртуальний світ. Під час пандемії, час проведений з гаджетами в руках, з 30 хвилин досяг 6 годин. У реальному житті вона навіть почала копіювати зірок Тік – току.
“Змінилась поведінка, те як вона почала спілкуватись, як вона себе поводить вдома, ми так не спілкуємось”, – сказала Леся.
Повертати свою доньку з соцмереж мама почала маленькими кроками. Леся показувала Маргариті, що крім телефона є настільні ігри, в які можна грати усією родиною, мандрівки вихідними, читання разом, і щоденні прогулянки.
“На довгий період виходимо на вулицю… Вони беруть скейт, самокат якийсь, ролики завжди активно”, – додала мама.
За кілька місяців мамина наполеглива позиція потіснила з життя доньки і телефон, і планшет.
“Маленькими кроками, маленькими спробами, але ми дійшли до того, що вона сама повидаляла акаунти і перестала там сидіти. Це така перемога, ми не заставляли”, – сказала Леся.
Зараз для Маргарити немає заборони на гаджети, близько години вона може проводити час з телефоном або планшетом.
Пройшовши цей шлях, Леся добре знає – діти з гаджетами дуже зручні для батьків. Саме вони провокують цифрову залежність – починають з маленького віку давати дитині телефон замість того, щоб проводити час разом. Та коли це перетворюється в залежність – повернути дитину в онлайн життя коштує чимало особистих зусиль батьків.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓