Колись я дивилася на хлопчика, який бився в істериці в магазині, вимагаючи шоколадку, і думала – фу. Ви просто не вмієте їх виховувати.

Колись я дивилася на хлопчика, який бився в істериці в магазині, вимагаючи шоколадку, і думала – фу. Ви просто не вмієте їх виховувати. У будинку, де на полицях стоять книги, а в повітрі звучить класична музика, дитина не б’ється в істериці. Вона відсуває від себе том Шопенгауера і питає “Мамочка, я можу з’їсти шоколадку?”.

Я дивилася на дівчинку, яка Дубасила лопаткою напарницю в пісочниці, і думала – фу. Моя дитина ніколи не буде нікого бити лопаткою. Ніколи і нікого. У будинку, де на полицях стоять книги, далі по тексту.

А потім я народила двох дітей. Одну за іншою, не приходячи до тями.

З тих пір дівчинка з лопаткою приходить в мої сни. Вона гамселить мене і голосом Шопенгауера запитує: “Ну що? Отримала? Отримала? Ти просто не вмієш їх правильно виховувати!”.

Те, що я не вмію їх правильно виховувати, було відкриттям номер раз. Те, що всі діти – сюрпрааайз! – різні, стало відкриттям номер два.

Ось візьмемо дівчинку Олександру.

У кімнаті бардак. А давай, кажу, поприбираємо. Вранці прибирання, кажу, ввечері – мультики.

Дівчинка Олександра чесно прибирає кімнату і дивиться заслужені мультики.

А тепер візьмемо хлопчика Сергійка. Сергій спочатку цікавиться, скільки мультиків він зможе подивитися, якщо прибере кімнату. Про ціну потрібно домовлятися на самому початку, справедливо вважає хлопчик Сергійко. Потім Сергій торгується. Він зі смаком скандалить на тему того що 2 мультика – це мало, і йому потрібно 3. Тому що 3 мультика, матуся, це краще, ніж 2 мультика, мамо, ти якась не зовсім розумна матуся.

Після цього Сергій будує замок, малює динозавра і розмовляє з іграшковим хом’яком. Потім приходить і повідомляє що животик хоче їсти, a очі хочуть мультик, а ручки і ніжки зовсім, зовсім не можуть нічого робити. Я не знаю, як змусити Сергія прибирати кімнату. Привіт тобі, дівчинко з лопаткою.

Або ось візьмемо лікаря і щeплeння. Дівчинка Олександра боїться лікарів і щeплeнь. Вона кричить і виривається. Вона б’ється як лев і не йде на поступки. Дівчинка Олександра – чесний боєць у мене – гордо каже чоловік. Я не знаю, як переконати Олександру не боятися щeплeнь. Так бачу, бачу тебе, дівчинка з лопаткою, згинь вже.

Або ось візьмемо яктипровівдень.

Дівчинка Олександра дуже любить розповідати, як вона провела день. Як з ранку вона прийшла в школу. Зустріла Ніну. Потім вони пішли на сніданок. На сніданок була несмачна каша, потім була математика, потім вони ходили в буфет, і так коротенько хвилин на 40.

Дівчинка Олександра любить заникати свої цукерки в красиву шкатулку, а потім милуватися і перераховувати.
Хлопчик Сергійко любить з’їсти свої цукерки, а потім красти чужі з красивої шкатулки.

Дівчинка Олександра пішла в школу з 6 років. Коли ми були на співбесіді, Олександра побачила на столі у секретарки скляну фігурку оленя. Скляний олень! Це ж треба додуматися.

Олександра дві години проридала гіркими сльозами про те, що їй без такого оленя тепер світ не милий. Прямо там, в школі, і ридала. Повз ходили учні, суворо дивилися вчителі, а під столом секретарки злорадно хихотіла дівчинка з лопаткою.

Олександра виколупує з пирога родзинки і їсть тільки тісто. Сергій виколупує з пирога родзинки і їсть тільки родзинки.
Сергій спить вдень по дві години. Олександра не спиться днем ​​з двох років. Я не знаю, це про діти-різні, чи про дівчинку з лопаткою, самі придумайте.

Олександра ніколи не тягала в рот монетки, намистинки і детальки від конструктора. Ніколи ніколи ніколи.

Сергій радує нас до цих пір. Нещодавно проковтнув монетку і почав задихатися. Якщо б не моя сестра, яка швидко перевернула його догори дригом і витрусила цю монету, то я навіть не хочу думати.

Ні Олександра, ні Сергій не вміють ходити в музей. Все, що їх цікавить в музеї – це поїсти. Поїсти в музеях зазвичай не буває, тому музеї їх не цікавлять. Хеллоу, книги на полицях і дзюркотлива музика в бачку.

Ще я завжди мріяла випікати разом з дітьми. Знаєте, ось ця ідилічна картинка, красива мама в фартусі, а поруч дві зачесані дитини вирізають формочками з тіста різдвяне печиво. У мене було три спроби.

У перший раз з’ясувалося, що у мене небезпечні формочки. Якщо натиснути ними на тісто не з того боку, то можна сильно порізатися. Того разу Олександра залила крoв’ю всю кухню, у мене трусилися руки, а формочки я викинула.

Друга спроба відбулася вже після того як народився і трохи підріс Сергій. З новими, безпечними пластиковими формочками. З’ясувалося, що Сергій дуже любить тісто. Варто було мені відвернутися, як Сергійко їв тісто. Власне, на печиво тіста не вистачило.

Втретє зірки були на нашому боці. Ніхто не порізався, і не какав потім сирим тістом два дні поспіль. Я просто півдня відмивала кухню, коридор, себе і дітей. А потім вирішила – ну його в пень, це печиво.

Але вчора я чогось знову зробила тісто! Лежить в холодильнику. Я теж трошки боєць. Пишаюся!

А ось з оленем – проблема. Ви не знаєте, де можна купити маленького скляного оленя? Підозрюю, що дівчинка з лопаткою знає. Але не говорить.

Автор: Svetlana Bagiyan