Михайло Драбець з села Пороги, що в Солотвинській громаді, ще змалку привчився до дуже цікавої справи. Не багато чоловіків можуть похвалитись тим, що вміють та люблять вишивати. Він один з них.
До рукоділля хлопця ще в шкільні роки привчили його старші сестри. Дівчата тоді ходили на вечорниці, а разом із собою брали меншого брата. Поки хлопці били байдики та розважалися, дівчата сиділи й вишивали, а малий Михайло у них вчився.
Першою освоїв вишивку хрестиком та гладдю. Трохи згодом бісер.
«Пригадую, як перед Великоднем я дошивала бісером рушник на кошик. Але після роботи була втомлена і так з ним в процесі і заснула. Коли прокинулася — було вже за північ, шити не можна. Тоді дивлюся на рушник, а він готовий. Думаю, коли я встигла дошити, якщо не памʼятаю цього. А то, виявляється, чоловік все доробив. Він його починав шити, він його і закінчив, — піджартовує дружина пана Михайла Стефанія.
Пані Стефа також любить рукоділля — вишивала рушники їхнім дітям на весілля — бісером, гладдю, хрестиком. Кожен різний та по-особливому цінний.
Загалом в сім’ї Драбець дуже цінують українську культуру та християнську релігію. Можливо й тому пан Михайло так полюбляє роботу саме з іконами.
«Мені до душі щось таке святе. Це дуже заспокоює, — каже чоловік.
Окрім свого захоплення вишивкою майстер ще назбирав свою цілу колекцію вишиванок. Жінка розповідає, що він носить їх чи не на всі свята. Сам ж чоловік жартує, що вишити собі сорочку ще руки не дійшли, проте зробити такий подарунок йому обіцяла сестра Василина, яка також обожнює вишивати.
«Вишиванка — це для мене символ України. Одразу видно, що це йде гуцул, хоч ми тут взагалі-то бойки. Я дуже люблю взагалі гуцульський стрій — ці кептарі, капелюхи. Це дуже красиво.»
Тепер чоловік взявся опановувати алмазну мозаїку. З барвистих камінців складає як невеликі, так і величезні метрові картини, які тішать око своїм блиском та насиченими кольорами.
«Пригадую, як побачив в сестри картину з мозаїки. Ще тоді не знав, що це таке. Але вона дуже гарно переливалася на сонці і я захотів спробувати. Сестра казала, що мені на це не вистачить нервів. Я вирішив довести протилежне — замовив собі невелику картину з папугою і склав її за ніч. Ну сестра була дуже здивована тим, що я це взагалі зробив і як швидко.»
Чоловік каже, що це захоплення часом так сильно його зачаровує, що він навіть забуває вийти покурити.
За схему бере зразки для вишиття бісером. Сам підбирає кольори та комбінує. Оскільки основа не призначена для квадратиків мозаїки, то щоб картина була цілісною та гармонійною, доводиться добре попрацювати. На малюнок на полотні секціями клеїться двосторонній скотч і тоді камінчик за камінчиком викладається мозаїка.
Більшість своїх робіт пан Михайло роздав близьким людям та різним церквам. Каже, що вдома вже нема де вішати ікони та картини, а ділитись своєю працею з дорогими людьми — завжди приємно.
Перед початком повномасштабного вторгнення чоловік взявся до однієї великої роботи — ікона «Ісус стукає у двері». В перші дні війни він взагалі не міг нічого робити, адже був шокований ситуацією. Не вірив, що все зайде так далеко і ворог розпочне війну «між братами».
Замолоду він проходив службу в армії СРСР. Звідти після 4 місяців навчання його відправили в Афганістан, щоб «поповнити втрати особового складу». Там він пробув 18 місяців. Пригадує, як пліч-о-пліч воювали з хлопцями з Росії та Білорусі. Їм постійно казали, що ці країни разом з Україною — три сестри. Якби 40 років тому йому сказали, що таке станеться — ніколи б не повірив. Зараз чоловік категорично відмовляється використовувати або ж навіть чути російську мову.
«Я якось одразу казав, що от доложу цю картину — і закінчиться війна. Спочатку задалося, що це все не на довго. А потім якось так все затягнулося. І робота з нею якось прикрилася. Можливо якраз таки завершу цю роботу і нарешті настане мир, — піджартовує Михайло Драбець.
The post Захоплення для душі: як Михайло Драбець вишивкою та мозаїкою творить картини appeared first on Місто.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓