«Кожна гребля — цвях у труну річки», — каже Ольга Денищик, керівниця програми Всесвітнього фонду природи «Вільні річки України. Let It Flow».
Цьогоріч вона разом із колегами та партнерами звільнили три карпатські річки від таких «цвяхів». Четверта очистилася сама, завдяки катастрофічному паводку в червні, пише Громадське.
Поневолені річки
Більшість річок в Україні сьогодні течуть зовсім не так, як задумала природа. Їхні води не шукають нового річища під час повені, натомість течуть прямо, як того захотіли люди. І на шляху їм трапляються греблі. Безліч малих струмків просто зникли після того, як люди осушили болота, що їх живили, і розорали їхні береги.
«А ставок посеред села — це в нас просто національний культ», — каже Ольга Денищик.
Для річки цей ставок — справжня біда. Річ у тім, що організми, які мешкають в проточній воді, здебільшого не можуть жити в стоячій. Відповідно, вони просто зникають, якщо річку загатити. Ставок можна порівняти з акваріумом: рибу там треба годувати, а сам ставок — чистити. Інакше кажучи, це штучна водойма, яка не може стати природною, як би нам цього не хотілося.
Єдина велика ріка в Україні, яку людина надто не змінила і яка залишається у більш-менш природному стані, — це Десна.
Карпатські клявзи
Як саме штучна зміна русла може негативно впливати на мешканців річки, добре видно на прикладі карпатського регіону.
Тут в кінці 19-го століття на гірських річках збудували численні клявзи. Це гідротехнічні споруди з каменю та дерева. Вони були потрібні, щоб сплавляти ліс. Вода накопичувалася вище клявзи, потім відкривалися шлюзи, і по цій високій воді сплавлялись плоти. Людей, які керували ними, називали бокорашами.
У такий спосіб ліс сплавляли ще в 70-их роках минулого століття, доки його не почали перевозити лісовозами. Але клявзи нікуди не поділися — деякі з них, такі як клявза імені кронпринца Рудольфа на річці Перкалаб, відомі за межами регіону і приваблюють туристів.
Проблема в тому, що ці клявзи є перешкодою для риби. Форель та дунайський лосось, які мешкають у карпатських ріках, розмножуються у верхів’ях. Якщо шлях перегородити гідротехнічною спорудою, то розмножуватися вони не зможуть і загальна чисельність популяції в річці стрімко зменшиться.
Звільнені ріки Європи
Проблема перегороджених річок стосується не лише України, але й багатьох інших країн. Багато з них докладають великих зусиль для того, щоб звільнити річки та, наскільки це можливо, повернути їх до природного стану. В межах програми Dam Removal Europe (що означає «усунення гребель») демонтували майже 5 тисяч гребель у Франції, Швеції, Фінляндії, Іспанії, Великобританії та багатьох інших країнах.
Хоча не скрізь цей процес простий. Ольга Денищик розповідає, що, наприклад, в Австрії працюють багато невеликих гідроелектростанцій, які забезпечують значну частку електроенергії, а тому «звільняти» річки в цій країні не поспішають.
Форель, ведмеді, видри
В Україні донедавна ідея повернути річки до їхнього природного стану також не мала втілення. Але цього року Всесвітній фонд природи WWF-Україна розпочав пілотний проєкт відновлення річок в українських Карпатах. Для нього обрали чотири гірських потоки, що впадають у Черемош, на яких свого часу були збудовані клявзи Лостунець, Добрин, Гостовець та Баюрівка.
Щоправда, Баюрівку з цього переліку згодом виключили. Адже з’ясувалося, що природа сама потурбувалася про річку: катастрофічний червневий паводок фактично знищив стару гідротехнічну споруду.
«Це було дуже доречно, оскільки Баюрівка розташована зовсім поруч із румунським кордоном. Нам було б дуже складно пояснити прикордонникам, чому ми з важкою будівельною технікою рухаємося в бік державного кордону», — іронізує Ольга Денищик.
На щастя, із рештою гідротехнічних споруд якихось особливих бюрократичних складнощів не виникло. По-перше, ідея звільнити прохід для нересту риби — проста й зрозуміла, її важливість доволі нескладно пояснити нефахівцю. По-друге, жодна з цих гідротехнічних споруд вже не виконує корисних функцій, тому їхній демонтаж не може нікому нашкодити. І по-третє, вони фактично нікому не належать. А Верховинський національний парк, на території якого розташовані клявзи, сам зацікавлений у збільшенні популяції риб у басейні Черемошу.
Одна із клявз на річці Гостовець також зруйнувалася від часу — від неї залишилися тільки колоди. Тепер їх прибрали, звільнивши шлях для риби. Інші дві клявзи не стали руйнувати повністю, а лише демонтували ті частини, які заважали проходу риби на нерест.
Перші результати можна побачити вже зараз: восени форель вирушила нереститися у верхів’я. Але справа не лише в ній. Від риби залежать інші мешканці Карпат, наприклад, видри та ведмеді, які нею живляться.
За словами Ольги Денищик, цієї весни в українських Карпатах народилося 30 ведмежат. Вже за кілька років вони матимуть більше риби. Отже, зможуть відчути переваги річок, що течуть вільно.
Допомога з Нідерландів
Одна з головних проблем для втілення таких проєктів — кошти. Вони потрібні для експедицій, оплати роботи фахівців, робітників та будівельної техніки. 16 тисяч євро на роботи на Лостунці WWF зібрав за допомогою краудфандингової програми в Нідерландах: понад чотири з половиною сотні людей пожертвували від 20 до 500 євро. У такий самий спосіб зібрали понад 17 тисяч євро для робіт на інших клявзах.
Ольга Денищик розповідає, що спочатку її організація оголосила збір коштів в Україні, але через початок карантину його не вдалося організувати в належних масштабах. Хоча кілька наших співвітчизників таки пожертвували кошти на звільнення карпатських річок.
Що далі?
У регіоні, де Всесвітній фонд природи WWF-Україна розпочав свій пілотний проєкт, є ще принаймні 7 клявз. Ольга Денищик зізнається, що поки не знає, якою буде їхня доля. По-перше, для продовження робіт знову потрібні кошти. А по-друге, деякі з них потребують досить непростих інженерних рішень.
Щодо річок за межами карпатського регіону — тут проблем ще більше. Очевидно, що там, де дамби чи греблі виконують важливі господарські функції, їх неможливо або дуже складно демонтувати. Це ті випадки, коли охорона природи, на жаль, конфліктує з іншими цілями.
Але є й оптимістичні новини. Ольга Денищик каже, що в результаті реформи водного сектору в Україні всі гідротехнічні споруди на річках стануть на баланс об’єднаних територіальних громад, які повинні будуть підтримувати їх в належному стані. Це означає, що в багатьох випадках громадам буде простіше один раз витратити гроші на демонтаж непотрібних споруд, аніж марнувати кошти щороку. Тому зараз Всесвітній фонд природи WWF-Україна аналізує ситуацію та вивчає законодавство для проведення таких робіт.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓