Коли провідниці Наталі Бабічевій подзвонили й попросили вийти на евакуаційний рейс, вона швидко погодилася.
Пише - джерело.
“Вона сказала, що це – єдине, що вона може зробити, єдиний варіант, чим допомогти у цій війні – вивозити людей. Сказала: “Значить я буду це робити. І поїхала”, – розповідає її подруга і колега Ірина Гайдай.
Дев’ять днів потяг, на якому працювала Наталя, вивозив людей з усієї України – з Костянтинівки, Харкова, Краматорська, Лимана.
Всі ці дні провідники не виходили з потяга. Вони у ньому жили, рятуючи людей від бойових дій.
В такому графіку зараз працюють тисячі людей на залізниці – провідники, машиністи, диспетчери.
Залізничні вокзали перетворилися на притулки і хаби для передачі гуманітарки. На перонах і вокзалах – тиснява, а ще тут встановлюють намети й польові кухні, щоб годувати людей.
Із зони конфлікту до західних кордонів залізничники вивозять пасажирів у переповнених вагонах, часом без світла і з закритими вікнами заради безпеки. Люди сидять на підлозі. Дорога займає у два-три рази більше часу, ніж це бувало до війни через обстріли, об’їзди небезпечних зон.
В протилежному напрямку вагони теж їдуть переповненими, везуть допомогу – величезні пакунки продуктів і ліків.
На сайті Укрзалізниці щодня публікують розклад нових евакуаційних рейсів. Але таке поняття, як розклад, зараз дуже відносне. Все швидко змінюється.
Укрзалізниця за три тижні війни з міст сходу, півдня та з Києва евакуювала 2,5 млн людей і перевезла 986 вантажних вагонів гуманітарки. Ще 6200 тонн у пасажирських поїздах.
Залізниця залишається одним з найбільш надійних наразі способів евакуації. Прем’єри трьох країні – Польщі, Чехії та Словенії кілька днів тому приїхали до Києва теж поїздом.
Залізниця постраждала – зруйновані мости, дороги, колії, вокзали.
“Вони щодня влучають у наші колії. Вони влучають у станції. Наші люди ризикують життям. Їх обстрілюють. Вони продовжують рятувати людей”, – каже пан Камишін, керівник “Укрзалізниці”.
З початку російського нападу загинули 33 залізничники.
Серед них – Наталя Бабічева. Їй було 48 років.
В ніч з 12 на 13 березня біля станції Брусин у Донецькій області потяг Наталі, який їхав за людьми у місто Лиман, потрапив під обстріл. Коли це почалося, потяг стояв перед дамбою. У цей час на залізничному вокзалі у Лимані на нього чекали понад сто дітей з Донецької та Луганської областей.
Наталю зачепив осколок. Поки до потяга доїхала швидка, Наталі нічим не можна було допомогти. Вона загинула.
Її колегу Анастасію поранили. У цьому ж потягу разом з Наталею працював її чоловік Анатолій.
“Йому зараз дуже важко. Це величезна втрата”.
Коли Ірина побачила новини про обстріл потяга, довго не могла нікому туди додзвонитись. Через дві години вийшов на зв’язок чоловік Наталі. Він сказав, що її більше немає.
Наталя Бабічева все життя прожила у Красногорівці, вчилася в Авдіївці, 27 років пропрацювала на залізниці.
Жінка дуже любила подорожувати. У неї залишилась донька, яка сказала, що “хочу бути такою ж сильною, як мама”.
“Наталя була веселою, життєрадісною. Мені дуже шкода, що її зараз немає”, – Ірина говорить про подругу зі сльозами на очах.
“Вона була доброю. Дуже важко усвідомити, що її більше немає. Зараз всім важко. Напевно таких людей, таких героїв буде ще багато, хто рятуючи інших, гине сам”.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓