facebook

Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях

Свято Вербної неділі означає, що до Великодня вже зовсім близько. За тиждень до Воскресіння Христового віряни всього світу відзначають Вхід Господній у Єрусалима.

Пише - джерело.

Попереду найскорботніший тиждень у церковному році, муки на хресті, погребіння та чудо воскресіння. Але цей день у християн – святковий та радісний.

“УП.Життя” зібрала історію та традиції Вербної неділі.

Коли святкується вербна неділя: історія свята

Вербна неділя відзначається після Лазаревої суботи, рівно за тиждень до Великодня. У 2024 році у християн східного обряду вона припадає на 28 квітня, а християни західного обряду святкували її 24 березня.

Це свято належить до дванадесятих свят – тобто дванадцяти найбільших свят церковного календаря.

Історичною основою цього дня є прибуття Ісуса Христа до Єрусалима. Цей момент описаний в усіх чотирьох Євангеліях – від Матвія, Марка, Луки та Іоана.

Напередодні, у суботу, Ісус вчинив диво і воскресив свого друга, праведного Лазаря. А вже в неділю Христос наказав своїм учням привести молодого осла і в’їхав на ньому у місто Єрусалим, здійснивши пророцтво Захарії.

Ікона з каплиці Скровеньї в Італії

Євангелісти описують це дійство як величне і пишне свято: в місті зібрався натовп людей на святкування єврейського Песаха. Слава про дива Ісуса йшла перед ним, тож в місті його вітали криками “Осанна сину Давида!” (нині “осанна” зустрічається у переносному значенні “хвала”, а у давні часи вживалося як моління про спасіння).

Шлях Спасителя люди встеляли своїм одягом та пальмовим листям. Власне, звідси і пішов звичай освячувати вербу (як тотемне дерево українців, на заміну пальми, що не росте у нашій місцевості) на згадку про той день, жертву і смирення Господа перед своїм майбутнім.

Що можна робити у вербну неділю: традиції свята

Традиції Вербної неділі налічують багато століть. Це свято здавна одне з улюблених в українців. Його ще називали Вербницею.

У цей день на ранковій службі в церкві освячують гілочки верби. Освячувати можна будь-яку кількість та будь-яку вербу (з листочками, котиками, бруньками або й без них), але обов’язково живу, не суху. Степан Килимник у своїй праці “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” описує давній звичай прив’язувати до вербового пучка свічку, яка мала горіти всю службу.

Етнологиня Галина Олійник каже, у центральній Україні зазвичай освячували самі гілочки верби, а на Галичині та Волині робили композиції, в яких вербу зв’язували з травами, освяченими торік на Спаса, 14 серпня.

Освячені гілочки ставали оберегом до наступної Вербної неділі.

Їх клали за образами в домі, на ночви, де сходило тісто на паску. Шматочки гілочок чи котики з освячених галузок люди ховали в одяг як оберіг від лихого.

Читайте також:  15-РІЧНИЙ ХЛОПЕЦЬ ПРИЙНЯВ ПОЛОГИ У СВОЄЇ МАТЕРІ: ЯК ПОЧУВАЄТЬСЯ ЖІНКА І НЕМОВЛЯ

Досі популярний давній спосіб привітання одне одного зі святом – стукати легенько один одного освяченою вербою, примовляючи: “Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень! Уже недалечко червоне яєчко!

Науковець Євген Онацький пише, слова, що говорять на вербну неділю, як і сама традиція має тисячолітню історію. Корінням вона сягає ще в дохристиянські часи і таке “побиття” вербою мало передати тому, кого б’ють “творчої розбудженої енергії та здоров’я“.

Відомі ще такі традиційні привітання з вербною неділею:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

Не я б’ю, лоза б’є,
лоза б’є не заб’є,
від нині за тиждень буде Великдень.
Будь здоровий як вода,
багатий, як земля,
а красний як тая паска,
бо в ній Божа ласка

Священик освячує вербу

Степан Килимник згадує ще про такі традиції Вербної неділі:

  • Після освячення гілочку верби садили на городі: якщо прийметься, дівчина з родини вийде заміж, а хлопець – одружиться і будуть здорові.
  • Свяченою вербою відганяли грозу – “кивали” гілочкою в бік хмари.
  • Коли була пожежа, кидали у полум’я, щоб зменшити руйнівну силу стихії.
  • Освячені котики з верби додавали в кашу, аби набратися сили та здоров’я, а ще по дорозі з церкви ковтали їх – щоб не боліло горло та не було лихоманки.
  • З освяченими галузками пасічники обходили вулики, а господарі – місця, де жила худоба, щоб було багато меду, молока і тварини були здорові.
  • Шматочок верби клали покійнику у домовину для захисту і на “тому” світі, а бабі-повитусі клали свячену вербу “щоб мала чим відганяти потерчат”.

Що не можна робити у вербну неділю

У православній традиції Вербна неділя хоч і святковий день, однак пісний. У давнину, якщо діти просили скоромну (не пісну) їжу, старі люди казали “Бозя на вербу взяла” – їжу тваринного походження не можна було їсти до самого Великодня, навіть у святковий день.

Щоправда, піст на Вербну неділю трохи послаблюється: можна вживати рибу.

Як і в кожне свято та по неділях, у Вербницю наші предки уникали тяжкої фізичної праці та рукоділля. Щоправда, сучасна церква заборони на рукоділля в неділю не підтримує, лиш закликає правильно розставити пріоритети.

Не можна викидати торішню свячену вербу – можна лише спалити. У давнину її спалювали в печі, коли мали пекти паску.

Не можна сваритися і лаятися, бажати лихого одне одному. Ця заборона поширюється на весь період посту, однак на Вербну неділю особливо – люди вірили, що цей день має особливу енергетику світла та радості.

The post Уже недалечко червоне яєчко: Вербна неділя в історії та традиціях appeared first on Місто.

Популярні дописи:

Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓


Читайте також: