Таємниця довголіття найстарішого паламаря Прикарпаття

93-річний Петро Федик з Тисмениці –найстаріший паламар Прикарпаття. За 30 років він не пропустив майже жодної Літургії.

Чоловік служить у греко-католицькій церкві святого Миколая, виглядає значно молодшим за свій вік. Пан Федик щодня вистоює 1,5-2-годинні Служби Божі, допомагає священникам та наводить лад у храмі. Щоби дізнатися, у чому таємниця доброго самопочуття паламаря, вирушаю у Тисменицю, пише журналістка Анна-Сабіна Ружицька.

…. Суботній ранок. Після літургії за померлими, у храмі..херстини, опісля—вінчання, і за кілька годин—похорон. «За кілька служб, панунцю, я проживаю одне життя,–з усмішкою каже поважник паламар та запрошує в священичий будино-резиденцію, що позаду храму. Неймовірно, але дід Федик (так його тут всі називають—авт.) галантно пропонує стільця, згодом каву та розповідає про своє цікаве життя.

Він народився у родині, довгожителів. Батько, брат та сестра пана Петра прожили понад 90 років. «Мені пощастило, що не потрапив на війну, бо може з вами і не розмовляв би,–каже поважний паламар.—У 1941 мені було 15, але хотіли на фронт забрати, а мати мене сховала і щоденно молилася, аби зі мною нічого не трапилося. Я вижив і не потрапив в руки ані німців, ані совітів, бо Бог мені життя беріг, щоби я Йому служив».

Та після війни було не до церковних справ. Повсюди панував войовничий атеїзм. Петро Федик молився щодня тихо, аби ніхто не бачив. Жив тихо, спокійно, працював, одружився, дві доньки народилися. Пане Петро 0 років пропрацював на хутровій фабриці міздрильщиком, очищував шкіри від сухожиль та жиру спеціальними ножами. Після виходу на пенсію працював сторожем у місцевому відділенні ощадбанку. А з 1989 року, коли УГКЦ почала заявляти про себе та вийшла з підпілля, чоловік почав допомагати священникам. Паламарював у двох церквах. Тепер лише в одній За словами пана Федика, щодня він допомагає священникам на Літургіях: тримає свічки, розпалює і подає кадило, воду. І майже завжди на ногах. А після Служб Божих ще прибирає у храмі, виносить сміття, косить траву, щось підбілює, підремонтовує. Коли у церкві був ремонт, допомагав робітникам. «Чи не важко стояти 1,5-2 години?»,–запитую пана Федика. « Не важко, я Самому Всевишньому служу, а Він мені здоров’я додає, я років не відчуваю»,–мовить пан Федик.

Щодня тисминецький поважний паламар встає о 06.00, годину молиться та чекає на машину, якою його везуть до храму. Ще в 90 років чоловік щодня їздив 3 кілометри велосипедом. У храмі паламар виконує до полудня та повертається додому. З 18.00 до 20.00 він знову на службі.

Коли чоловік хворів, і священики родичі та друзі провідували його в лікарні, то він просив забрати його на Службу Божу до церкви, плакав, коли дзвони чув. А ще дід Федик пускає сльозу на похоронах, коли йому доводиться проводжати в останню дорогу своїх ровесників. Сам пан Петро зараз здоровий та бадьорий, бо рідні добре дбають про ньго, зокрема про харчування. До речі, чоловік взагалі не п’є спиртного, не їсть жирного, соленого та смаженого. Улюблені страви: зелений борщ з курятиною, голубці з рисом та овочами, овочеві салати і холодець з м’яса домашньої птиці..

За словами свящиників та парафіян храму святого Миколая, таємниця паламаревого довголіття та доброго здоров’я у доброті, вірі й молитві. Пан Федик дуже добрий, співчутливий, жартівливий, понад усе любить допомагати в храмі, цінує свою родину. У нього, на щастя, жива 88-річна дружина Євгенія, є дві доньки, четверо онуків та п’ятеро правнуків. На прощання найстаріший паламар Прикарпаття запрошує на сторіччя. Вірю, що такий поважний ювілей—буде!