У 100 років Анна Візинська із села Ясенів Пільний, що на Городенківщині, порається на городі, частує онуків смаколикам, читає церковні книги та молиться за вояків на Сході.
Про те, що бабці Анні вже виповнилося 100 років, ті, хто її не знає, ніколи не скажуть. Жінка жвава та моторна, хоча пережила, голод, війну, смерті найрідніших, повідомляє журналістка Сабіна Ружицька.
У чому ж таємниця доброго самопочуття та довголіття пані Анни?
“Вона наше сонечко квітка, родинна коштовність та берегиня,–розповідає про бабцю Ольга Шавронська, 49-річна онучка ювілярки.—Бабця була наймолодшою, дев’ятою дитиною в одній з найзаможніших сільських родин. Моя прабаба була українкою, прадід—поляк. Його обрали війтом, бо був грамотний, добре господарював, мав багато землі, коней, худоби. Бабині батьки також довгожителі, померли у віці 97 та 82 роки».
Анна закінчила 7 класів школи, 18-річною вийшла заміж за місцевого парубка Василя. Але довго молодята не прожили, бо коханого Анни забрали радянські окупанти та вивезли у Сибір за те, що знайшли у нього зброю, яку він випадково підібрав десь у селі. Радянські зайди навіть слухати не хотів, що це не його зброя: забрали у Сибір.
Анна була при надії, коли Василя везли до тюрми. Їхній син ніколи не бачив батька, бо через три роки чоловік пані Візінської загинув у радянських тюрмах.
Коли прийшли фашисти, мужня вдова, ризикуючи життям малого сина та своїм, півроку переховувала двох єврейських дівчат. На щастя, вони не потрапили до рук фашистів, вижили, і виїхали до Ізраїлю.
Після війни жінка вдруге одружилася, але життя не склалося. І багато років вона жила з сином. Зараз у пані Анни є 79-річний син, двоє онуків, троє правнуків і четверо праправнуків. Родина начебто й невелика. Проте є у ювілярки 50 племінників та племінниць і ще понад 70 їхніх дітей та онуків. Адже в бабці Анни було восьмеро братів та сестер.
«Щоби усіх згадати треба сидіти кілька годин та записувати хто чий син, донька, сестра чи онука»,- продовжує з усмішкою онука Ольга.
За мить жінка ще хвалиться, що її бабця талановита вишивальниця та куховарка. Зараз у шафах є десятки вишитих нею серветок рушників, скатертин, простирадл, штор, сорочок, фартухів. З молитвами та добрими побажаннями вона пекла і весільні калачі односельцям. А для родини досі готує смачнезні картопляники на сметані. Їсть пані Анна все, харчами ніколи не перебирає. Каже, що тепер людям живеться дуже добре, бо ніхто не голодує. А як це жити без шматка хліба з малою дитиною на руках жінка добре знає.
До 97 років пані Анна жила окремо, самотою. Тепер вікує в родині онуки Ольги. Але поважна ювілярка не може сидіти без роботи, лущить квасолю та кукурудзу, у хаті підмітає, прибирає, готує, хоча, ніхто з рідних ані слова не каже, аби вона щось робила. Ще пані Анна щодня дивиться телевізор, у неї добрий зір, тому часто читає «біжучу» стрічку новин. Та коли передають про смерті вояків, може на кілька днів захворіти, бо дуже переживає.
Також бабця щодня читає 5-7 сторінок церковних книг. Спати лягає о 20.00, встає о 06.00. Увечері та вранці довго молиться за вояків на Сході, за мир в Україні, окремі молитви промовляє за всіх рідних. Ще кілька років тому пішки ходила 70 кілометрів на прощу до Зарваниці. Своїх онуків та правнуків бабця навчила молитися, бути добрими та уважними до людей, не оминати ніколи тим, кому треба допомогти. На запитання про таємницю довголіття бабця Анна сказала, що довго живуть добрі співчутливі люди, які не сваряться, не пліткують, дбають про родину і дякують Богові за кожен прожитий день, яким би він не був.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓