Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи

Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи.

9 березня святкуємо день народження Тараса Шевченка. У дні потрясінь, революцій та війни Кобзар як ніколи актуальний. Тарас був поруч із нами під час Революції Гідності, сьогодні у його рядках знаходимо силу, віру і наснагу. Зібрали вірші Тараса Шевченка до дня народження поета. Напередодні російсько-української війни, що почалася 24 лютого 2022 року (щойно виправила 2014 на 2022: одруківка за Фройдом: авжеж, війна почалася 8 років тому), ми з 11-класниками саме повторювали творчість Т. Шевченка, готуючись до ЗНО. Обговорювали, що слова Кобзаря актуальні як ніколи. Аналізували рядки з його текстів і відзначали: майже 200 років минуло, а майже нічого не змінилося — ані в самій Росії, ані у відносинах України та нашого агресивного сусіда. Видно, як і тоді, росіяни досі вважають нашу землю своїм шматом і не можуть примиритися з тим, що Україна — давно суверенна держава. Серед ключових, на мою думку, Шевченкових текстів є слова, можливо, не настільки відомі, щоб лаконічно процитувати на банерах або білбордах. Але вони пророче перегукуються з нашою сьогоднішньою війною з «русскими освободителями». Тарас як у воду дивився. Почитаймо, що саме писав Кобзар і які вічні образи й коди вивів у своїх текстах. Як учителька, я впевнена: тепер Шевченкова поезія не буде надскладною для учнів. Юні українці отримали експрес-курс патріотизму від Росії й усе написане відчувають зараз на собі. Універсальний образ російського «царя» Цілі й наміри у росіян на всі часи однакові, це ми читаємо вже в перших рядках сатиричної поеми «Сон», хоч Т. Шевченко і не називає прямо, але ж ми розуміємо, про кого тут ідеться: У всякого своя доля І свій шлях широкий, Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину. Як не називай російських лідерів — царями або президентами, а їхню країну — імперією чи федерацією, та в той час, як увесь світ прагне змін, розвитку, комфорту, добробуту й має за головні цінності людські життя та гідність, «сучасна» російська суспільно-політична система демонструє нам абсолютно традиційну ментальність: батюшку-царя треба боятися, самостверджуватися коштом нижчих за рангом та, якщо вже відверто, щиро знущатися над народом. А народу подобається… Дивлюсь, цар підходить До найстаршого… та в пику Його як затопить!.. Облизався неборака; Та меншого в пузо — Аж загуло!.. А той собі Ще меншого туза Межи плечі; той меншого, А менший малого, А той дрібних, а дрібнота Уже за порогом Як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити; Та верещать; та як ревнуть: «Гуля наш батюшка, гуля! Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…» («Сон») Наше найближче майбутнє Попри нашу толерантність у країні до російської мови зараз охочих повністю перейти на державну значно побільшало. Особисто знаю кілька таких людей. І далі, гадаю, буде більше: усій Україні набридла «спецоперация рускіх братьев», аби «захистити російськомовних від нацистів та бЕндерівців». І в Маріуполі, і в Харкові, і в Мелітополі, і в інших містах –бандерівці вже всюди. Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався, З циновими ґудзиками: «Де ты здесь узялся?» «З України». — «Так як же ти Й говорить не вмієш По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, — Говорить умію, Та не хочу». («Сон») Росіяни У багатьох творах Тараса — один в один риторика сучасної російської пропагандистської машини. І про «братську любов»: По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті! («Кавказ») Не так тії вороги, Як добрії люди — І окрадуть, жалкуючи, Плачучи, осудять… («Не так тії вороги…») І про «допомогу іншим»: Та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати… Сліпим, бачиш, дітям!! Все покажем! Тільки дайте Себе в руки взяти. Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати — Як і носить!.. І як плести Кнути узлуваті, — Всьому навчим! Тільки-дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле і море. («Кавказ») І про жагу приєднання: уже кожен народ під Росією «на всіх язиках все мовчить». Тепер же треба Україну назад у імперію з її автозаками та несвободою слова: А зате! Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходима! А тюрм, а люду!.. Що й лічить! Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує! («Кавказ») «Братські народи» Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жни́ва! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! («І мертвим, і живим, і ненародженим») І звісно, як не бути вдячним за бідність, війну та смерть «царю», як не любити його за все: Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та, стогнучи, за батюшку Господа благали. («Сон») «Цар» очима українців Фінал поеми «Сон» — наочна ілюстрація того, що зараз відбувається в Російській Федерації. Тиран наганяє страху на своїх рабів підлеглих, але все це вже ніби провалюється крізь землю, диктатор втрачає підтримку, усе, що він вважав «своїм», зникає, і першими, як ми сьогодні бачимо, зникають російські солдати. Як крикне На самих пузатих — Всі пузаті до одного В землю провалились! Він вилупив баньки з лоба — І все затрусилось, Що осталось; мов скажений, На менших гукає — І ті в землю; він до дрібних — І ті пропадають! Він до челяді — і челядь, І челядь пропала; До москалів — москалики, Тілько застогнало, Пішли в землю; диво дивне Сталося на світі. Українці ж утратили останній страх: не лише не бояться агресора, а й висміюють його. Для нас Путін — жалюгідний божевільний боягуз, який зараз шаленими темпами втрачає свої ресурси, «прикриття», його невмотивована армія виявилася мильною бульбашкою: Дивлюся я, що дальш буде, Що буде робити Мій медведик! Стоїть собі, Голову понурив, Сіромаха. Де ж ділася Медвежа натура? Мов кошеня, такий чудний. Я аж засміявся. Пам’ятаймо, браття й сестри: коли ми сміємося з ворога, він стає маленьким, нікчемним і нестрашним. Пророцтво та заповіт Тараса «Нема на світі України, немає другого Дніпра» тепер не просто хрестоматійні рядки. Зараз для кожного з нас вони набувають сакрального значення: наша країна — найбільша цінність, ми готові битися за неї, бо вона — найкраща. Наступні слова є пророчими: і про наші національні голос і гордість, і про кров, яку проливаємо у війні, і про зволікання Заходу щодо допомоги. Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… і не буде Кому помагати. («І мертвим, і живим, і ненародженим») І попри те, що зараз не маємо міцного плеча Європи, на яке можна спертися, знаємо, що переможемо: Борітеся — поборете! Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! («Кавказ») У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим» Шевченко дає нам абсолютний рецепт успіху: І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим, і ненародженим») Ми сьогодні обійнялися, Тарасе. Об’єдналися так, як ніколи досі. Хтось захищає нашу свободу зі зброєю в руках, хтось веде інформаційну війну, хтось дбає про біженців, купує їм необхідні речі та їжу, створює прихистки, хтось переказує гроші та закуповує необхідне, евакуює, рятує з-під завалів, хтось дбає про своїх близьких і вже будує план відновлення. Усі важливі і потрібні. І надалі тримаймося таких загальнонаціональних обіймів, аби разом побачити нашу перемогу й відновити державу. Усе буде Україна!