22 серпня 1742 року у Вірменській церкві міста Станіславова (нині – Івано-Франківська) “заплакала справжніми сльозами” ікона Матері Божої Ласкавої. Історія цієї ікони вражає.
Перша згадка про неї походить з хронік церкви на Подолі і датується 1742 р. Передання говорять, що ікону написав 70-літній побожний іконописець Даниїл на побажання секретаря вірменської ґміни (спільноти) Донінґа. На початку вона знаходилася в домашньому вівтарику, що у ті часи було загально прийнятим звичаєм, перед яким молилася ціла сім’я.
Переказ говорить, що Донінґ перший оздоровився за посередництвом ікони. Завдяки палкій молитві і глибокій вірі він чудесно вилікувався з тяжкої хвороби очей. Також власне він перший побачив сльози на обличчі Божої Матері.
Відчуваючи, що не гідний зберігати такий скарб у власному будинку, Донінґ відніс ікону до найближчої церкви, де сльози на обличчі Діви Марії стали ще більше помітні.
22 серпня 1742 р. комісія, яка складалася із світських та духовних осіб однозначно підтвердила надприродній характер цього явища. Рушник, яким обтиралося сльози, що пливли по лику Богородиці був покладений до реліквіярію.
З часом прийнявся звичай, щоб на згадку офіційного визнання Станіславівського чуда, раз в рік 22 серпня, по урочистій святій Літургії давати реліквіярій вірним для цілування, пізніше ця практика розширилася на кожну суботу. Обличчя Божої Матері не завжди було сумне і заплакане. Між нею і вірними встановлювався незвичайний діалог, в якому не було слів.
Часом траплялося, коли вірні починали співати пісню «Будь благословенна», сумне лице Пречистої Діви Марії починало роз’яснюватися і залишалася на протязі деякого часу огорнута певною радістю, усміхом.
Під час Божественної Літургії в Заупокійний День 1742 р., яку відправляв о. Мануґєвич, під час євхаристійного канону, відбулася зміна кольорів ікони. Вона ціла наповнилася блакитним кольором і така залишалася до кінця Служби Божої.
З посеред розповідей свідків задокументовано також свідчення, які говорять про дивне світло, яке огортало чудотворний образ і приймало форму великих променистих зірок. Було вирішено, щоб у місці так виразної дії Божої Ласки, буде постійно засвічене Вічне Світло, маленька завжди горюча лампадка. Через короткий час вияснилося що вона запалювалася сама, якщо хтось забував її знову заповнити оливою і запалити.
Чуд і ласк, яких отримували почитачі Плачучої Богородиці було наскільки багато, що дуже швидко її було названо Ласкавою, а також Ченстоховською. Люди говорили між собою: «якщо не можеш відбути паломництва до Ченстохови і там кинутись на обличчя перед Ясногірською Панною, піди до Станиславова і тоді не розчаруєшся у своїй надії».
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓