Скоро рік: як змінила українців війна

Уляна Пилипець

Повномасштабне вторгнення, яке розпочала росія 24 лютого 2022 року, назавжди змінило наше життя. Не знайти такої сфери, якої б не торкнулася війна: економіка, міжнародні відносини, мова, освіта, кіно, театр…

Водночас це рік кардинальних змін свідомості, інтересів, цінностей мільйонів українців.

Тож як вплинула війна росії в Україні на життя нашої держави та Івано-Франківщини зокрема – читайте у нашому матеріалі.

Могло бути гірше

Через війну 2022-й став складним роком для української економіки. За оцінками Міністерства економіки, станом на 5 січня 2023 року рівень падіння ВВП становить 30,4% з похибкою у 2%. А могло бути значно гірше, зважаючи на ті обставини, в яких зараз перебуває держава, переконаний фінансовий аналітик з Івано-Франківщини Юрій Друк.

За його словами, стан української економіки повернувся до показників 2020 року. Це, каже, дуже великий плюс. Бо при таких війнах країни скочуються на десятиліття назад, а Україна – лиш на рік. «Сподіваюсь, що це і було те економічне дно, про яке говорили», – додає аналітик.

Розповідає, аналізуючи показники ВВП минулого року по місяцях, бачимо, що у третьому-четвертому кварталах ВВП росте, а найбільше падіння було саме у другому кварталі 2022-го.

Щодо експорту, який має значний вплив на економіку, то його рівень, за різними даними, впав на 39%. І це зрозуміло, адже держава багато не може вивозити за кордон через політичну ситуацію, проте практично не впав рівень експорту ІТ-послуг. Юрій Друк сподівається, що надалі він зростатиме, якщо не буде змін на гірше в оподаткуванні цієї галузі.

«Якщо влада не почне додатково регулювати ІТ-сферу, то позитивна динаміка росту продовжиться», – переконаний фінансовий аналітик.

Падіння рівня ВВП торкнулось і пересічних українців. Насамперед це відобразилось на зменшенні зарплат. Якщо середня зарплата раніше була орієнтовно 500 $, то зараз вона знизилась умовно до 340 $. Інфляція понад 20%, каже Юрій Друк, що теж не надто погано.

«У 2022 році деякі країни Європи мали інфляцію, співмірну з нашою, при тому, що у нас триває війна, а ці країни живуть мирним життям. На щастя, у нас, попри все, функціонують фінансова та енергетична сфери. А це, на мою думку, одні з найважливіших сфер життя: банки працювали і працюють, подекуди з перебоями, звісно, але сама банківська система не лягла. Це найголовніший плюс. Попри обстріли й усі виклики, продовжує функціонувати енергетика», – вважає Юрій Друк.

Відтік людей і… валюти

В умовах повномасштабного вторгнення росії перед малим і середнім бізнесом в Україні постали нові виклики і проблеми.

Як прогнозує Юрій Друк, для малого і середнього бізнесу в довгостроковій перспективі найкритичнішим буде не вплив макроекономічних чинників, а втрата декількох мільйонів людей, які тимчасово, сподіваємось, виїхали з України. 

А це означає ще й падіння можливого попиту: декілька мільйонів жінок та дітей перестали бути потенційними клієнтами для малого і середнього бізнесу. Перестали ходити і робити різноманітні процедури в салонах краси, харчуватися в кафе, купувати харчі тощо. Ще один фактор – це втрата робочої сили для малого і середнього бізнесу. Тому хтось скоротив потужності, а хтось взагалі закрився.

«Міграційна криза матиме довготривалий вплив на економіку та на фінансові операції держави. Адже більшість із цих людей продовжує отримувати якесь фінансування на своє життя з України. А це відтік грошей. Тобто люди, які виїхали, купують товари і послуги в інших країнах, але гроші на це вони отримують з України», – каже Друк.

Він додає, що деякі експерти оцінюють щомісячний відтік валюти з України в розмірі 40 мільярдів доларів США. 

Юрій Друк припускає, що нашу державу чекає стрімкий економічний ріст – у разі реалізації різних планів відновлення України, конфіскації активів рф і спрямування їх на відбудову країни.

«Лиш питання, чи наша влада зуміє супроводити цей ріст, міжнародні інвестиції, які Україна може потенційно отримувати, відповідною нормативно-регулятивною базою. Зрозуміло, що в нинішній економічній податковій парадигмі в Україні шансів немає. Нам потрібно рости швидко, а для того, щоб це робити, варто змінювати податкову і регулятивну філософію. Питання, чи ми це зробимо. Якщо так, то, умовно, ми будемо європейським Кіпром», –міркує фінансовий аналітик.

Чим завинив Чайковський?

Загострила війна і мовну проблему в Україні. 

Людмила Драголовська з Маріуполя приїхала на Івано-Франківщину на початку липня. У рідному Маріуполі жінка спілкувалась російською, українською – за потреби. На Прикарпатті їй почали робити зауваження за російську.

«Відмовляли мені й в обслуговуванні, ображали і казали, аби збирала валізи і їхала до росії. А я цього не розумію. Пригадую, гуляла з подругою парком, як до нас підійшла дівчина і зробила зауваження, що ми розмовляємо російською. Беруть і ділять людей, а потім ще й ображають. Я цього не розумію», – обурюється пані Людмила.

Також їй дивно було чути, що музика російських класиків, таких як Чайковський, тепер ворожа. Мовляв, він жив майже два століття тому. Проте жінка визнає, розмовляти потрібно українською, тому покращує свої знання мови.

А Юрій Котелов приїхав до Івано-Франківська з міста Костянтинівка, що на Донеччині, ще наприкінці березня. До повномасштабного вторгнення розмовляв російською мовою, хоч українську добре знав.

«Діалекти лиш місцеві не розумів зовсім, пішов на мовні курси, аби їх вивчити і покращити вимову українською. Все ж прагну володіти мовою так, аби не думати спочатку російською, а одразу українською», – зізнається Юрій.

Він також щиро сподівається повернутись до рідної Костянтинівки, тепер розмовлятиме тільки українською.

Ріднішого за Україну немає

Франківка Марія Гавриляк вкрай негативно ставиться до російськомовних людей в Україні, а в рідному місті й поготів. І це зрозуміло – в країні вже дев’ятий рік триває війна.

Жінка розповідає, що у березні приїхала з дітьми до Варшави, жила у племінника, який орендував там житло, а з початком війни приїхав в Україну і став на її захист. Допомоги від держави не брала, а пішла на роботу. Приємно здивувало Марію те, що жінка, у якої вона працювала, щодня наголошувала на тому, аби українка вчила польську мову. 

«Я ж проживаю у Польщі, значить, маю спілкуватись польською. То чому цього не розуміють ті, хто в Україні і далі говорить ворожою мовою?» – обурюється Марія і зізнається, що за період перебування у сусідній державі переконалась у тому, що, хоч яким би добрим було до нас ставлення, краю, ріднішого за Україну, немає.

Коли ж Марія повернулась з-за кордону і чула на вулиці чи будь-де російську мову, робила зауваження. Одна з ситуацій, коли у лікарні медсестра перейшла з переселенкою на російську мову.

«Ну от як таке може бути? Державна лікарня, а тут російською говорять. Росія – це агресор і вбивця. Навіть мови бути не може, щоб розмовляти російською. Так, звісно, мені дуже шкода людей, які постраждали внаслідок війни, але вони мають розуміти, що не можна говорити мовою агресора», – переконана Марія.

Вчитись попри війну

Потерпає під час війни і освітня галузь.

Івано-Франківщина з початком повномасштабного вторгнення зіткнулась з низкою викликів. Про них розповів Віктор Кімакович, директор Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОВА.

Каже, перед початком нового навчального року освітяни зробили реєстрацію учнів, які приїхали до нас з інших областей, і умовно прив’язали їх не до абстрактної мережевої школи, а до конкретних шкіл в тих населених пунктах, де вони фактично проживали. Згодом зі школярами зв’язались працівники шкіл і таким чином їх легко інтегрували у навчальний процес. 

«Зареєструвалось таких дітей понад 10 тисяч, але приступили до навчання понад 4,4 тисячі. Інші ж або повернулися додому, або переїхали в інші населені пункти, або ж виїхали за кордон», – пояснює Віктор Кімакович.

А от з Івано-Франківської області виїхало близько 12 тисяч дітей, яким треба забезпечити дистанційну форму навчання. Через змішану систему навчання освітяни отримали додаткове навантаження. А діти, які виїхали, мають вчитися як за кордоном, так і в Україні.

«Ми наших дітей вчимо очно, тих, які за кордоном, вчимо дистанційно або пропонуємо перевести на сімейну форму навчання. Цим дітям складно, тому що ті країни, де вони перебувають, вимагають відвідувати їхні школи. А випускники мають і свідоцтва одержати наші. Тобто вони отримують подвійне навантаження: вчаться там очно і у нас дистанційно», – розповідає Кімакович.

Тут взагалі з’являється юридична пастка: як дитина водночас може вчитися і там, і тут? Але батьки не забирають документи з школи, а отже, за законом дитина має вчитися.

Крім того, загострилась проблема довезення дітей до навчальних закладів. 25% автобусів забрали для потреб військових. Аби покращити ситуацію, цього року придбали 13 автобусів, які розподілили в опорні школи. Але, на жаль, не всім пощастило отримати транспорт.

Портал минулого став сьогоденням

І про культуру. Якщо до початку повномасштабного вторгнення українці споживали російськомовний контент, то, за даними соціологічного опитування групи «Рейтинг», оприлюдненими 23 серпня 2022 року, більше як 40% опитаних взагалі перестали дивитися російські серіали, ще чверть не дивилися раніше і зараз не дивляться. Загалом майже 70% не дивились російських серіалів протягом останніх пів року, і ця цифра, за даними «Рейтингу», зросла втричі. Тільки 15% опитаних продовжують дивитись російські серіали, як і раніше.

Ірма Вітовська, українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка, розповідає, що з початком повномасштабної війни наша мистецька сфера одразу переформатувалась задля мобілізації, підняття духу співвітчизників. У її фокусі – матеріал, який об’єднує людей, надихає та мотивує. 

«І, звичайно, тролінг – без нього війна нереальна. Висміювання ворога, знецінення – це теж дає ефект згуртованості та сміливості, – акцентує Ірма. – І власне реабілітаційна функція мистецтва. Це та терапія, свого роду схованка, коли дуже багато комедій про любов, речей, де немає складних підтекстів, легких для сприйняття». 

Якщо порівняти стрічки «Коза Ностра. Мама їде» (2022) і «Мої думки тихі» довоєнного часу (2019), то Вітовська бачить різницю у сприйнятті військових. 

Акторка каже, сьогодні далеко не всі готові до складних фільмів.

«Я, звісно, люблю, коли глядач дивиться складніші картини, але, наприклад, «Коза Ностра» добре спрацьовує як терапія. Хоч на часі і фільм «Щедрик», який в січні вийшов у прокат. Бо треба доносити суспільству трагедію війни та репресій. Таким чином портал минулого стає сьогоденням. Обличчя ката одне й те саме. Крізь століття і роки», – акцентує вона.

Дуже важливо, наголошує Ірма Вітовська, водити дітей у кіно, а після сеансу обговорювати фільм. Акторка пригадала історію, як напередодні першого вересня минулого року зателефонувала до одного з кінотеатрів Івано-Франківська, аби забронювати квитки, мовляв, в Києві та Львові це робити потрібно заздалегідь. 

«Я телефоную, а у відповідь чую: ви приходьте, місця є завжди, ми і на чотирьох увімкнемо. Я щиро здивувалась, адже тоді у прокаті був фільм «Снайпер. Білий ворон», а його важливо було переглянути, аби віддати шану тим, про кого зняли цю стрічку», – говорить Ірма. 

Ми повинні думати про те, яким буде майбутнє нашої держави, хто стане на місце тисяч достойних людей, які гинуть зараз. Інакше ми приречені на трагічні повтори, вважає акторка. «Країна, яка потребує ривка, має бути зі смаком», – переконана Ірма Вітовська.

The post Скоро рік: як змінила українців війна appeared first on Місто.