Кептар — це традиційний елемент українського народного одягу, що особливо поширений у Карпатському регіоні. Його вважали ознакою статусу, естетичного смаку й навіть оберегом.
Носили кептарі як чоловіки, так і жінки, особливо під час свят, весіль, ярмарків. У кожному регіоні кептар мав свої особливості — різні візерунки, кольори, крій та техніки оздоблення. Андрій Мисюк, завідувач Делятинського краєзнавчого музею, у рамках престуру розповів про унікальні скарби, які вдалося зберегти.
Делятинські кептарі вирізняються з-поміж інших певною орнаментикою і технікою виконання.
«Така техніка, як відбитки, називається капсулювання. Я так думаю, що насправді на старті використовували стріляні капсули від куль. І це притаманно саме делятинському кептареві. І колористика — у нас така яскрава, близька до Космача. Також він багатше вишитий. Є такі, є дуже дрібні квіти. Знову ж таки, квіти, які переходять у геометричні узори”
У Делятині кептарі вже не виготовляють більше ста років, у 2016 році помер останній майстер.
“Але ми мали можливість реалізувати проєкт, і за сприяння обласної ради, відтворили 8 кептарів і 28 вишивок делятинського типу. У музеї зберігається два кептарі, а решта – у Народному домі. І вони там є разом з усіма сорочками – 14 чоловічих і 14 жінок. Туристи можуть приїхати і приміряти, сфотографуватися. Там можна приміряти весь гуцульський стрій: від постолів до верхнього одягу та головних уборів”
Проте відшукати майстрів, які би могли відновити кептарі, зараз також непросто. Вдалося віднайти жінку в селі Замаґурі, яка змогла відтворити делятинський кептар,
«Насправді він дуже складний у виконання. Я думаю, він найскладніший з усіх гуцульських кептарів, які я знаю – а їх є 8 типів, як мінімум. Там є три види шкіри, дуже дрібненьке вишиття. Делятин був містечком, і люди хотіли найбагатшими гуцулами через одяг. Вони вишукували, мали можливість вибрати гарні колористику, знайти шкіру, якої не було глибше в горах, ті самі мідні бронзові капсті або заклепки”
Делятинський (ліворуч) та косівський кептарі
Зараз дуже непросто зберігати традиції, розповідає пан Андрій:
“По-перше, останній майстер помер в 2016 році, скажімо, Косівський нині роблять. Друге питання, що кептарів, які наробив той майстер не збереглися – коли старі люди помирали, їх ховали одягненими у гуцульському строї. Третій момент – забирали в еміграцію, як пам’ять. Четвертий – кептарі страшенно їсть міль, їх дуже важко зберегти, і вони просто фізично пропадали. І п’ятий момент, що колекціонери за ними ганяли. Навіть у нас стався такий страшний випадок: мені вдалося віднайти три кептарі за час дослідження й один із них, найкращий, викрали з музею”
Експозиція Делятинського краєзнавчого музею знайомить відвідувачів з минулим краю, окремі кімнати присвячені Миколі Лагодинському, Маркові Черемшині та Михайлу Клапчуку. Родзинкою музею є фонд творчого доробку художника Осипа Васьківа.
Також тут можна оглянути артефакти зі зруйнованої церкви, роботи Василя Турчиняка, в Лузі (село біля Делятина, зруйноване в 1950 році). У музеї зберігається намісний і робочий яруси іконостасу, також проповідальниця і запрестольна частина, а також процесійні хрести.
The post Скарби Делятинського музею: унікальні кептарі та 120-річний іконостас appeared first on Місто.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓