Скарби Делятинського музею: унікальні кептарі та 120-літній іконостас

Кептар — це традиційний елемент українського народного одягу, що особливо поширений у Карпатському регіоні. Його вважали ознакою статусу, естетичного смаку й навіть оберегом.

Носили кептарі як чоловіки, так і жінки, особливо під час свят, весіль, ярмарків. У кожному регіоні кептар мав свої особливості — різні візерунки, кольори, крій та техніки оздоблення. Андрій Мисюк, завідувач Делятинського краєзнавчого музею, у рамках престуру розповів про унікальні скарби, які вдалося зберегти.

Делятинські кептарі вирізняються з-поміж інших певною орнаментикою і технікою виконання.

«Така техніка, як відбитки, називається капсулювання. Я так думаю, що насправді на старті використовували стріляні капсули від куль. І це притаманно саме делятинському кептареві. І колористика — у нас така яскрава, близька до Космача. Також він багатше вишитий. Є такі, є дуже дрібні квіти. Знову ж таки, квіти, які переходять у геометричні узори”

У Делятині кептарі вже не виготовляють більше ста років, у 2016 році помер останній майстер.

“Але ми мали можливість реалізувати проєкт, і за сприяння обласної ради, відтворили 8 кептарів і 28 вишивок делятинського типу. У музеї зберігається два кептарі, а решта – у Народному домі. І вони там є разом з усіма сорочками – 14 чоловічих і 14 жінок. Туристи можуть приїхати і приміряти, сфотографуватися. Там можна приміряти весь гуцульський стрій: від постолів до верхнього одягу та головних уборів. У вишивці переважають флористичні мотиви, більшість квіткових”

Проте відшукати майстрів, які би могли відновити кептарі, зараз також непросто. Знайшли жінку в селі Замаґурі, яка змогла відтворити делятинський кептар,

«Насправді він дуже складний у виконання. Я думаю, він найскладніший з усіх гуцульських кептарів, які я знаю – а їх є 8 типів, як мінімум. Там є три види шкіри, дуже дрібненьке вишиття. Делятин був містечком, і люди хотіли показатись гуцулами такими, як собі уявляли найбагатшими через одяг. Вони вишукували, мали можливість знайти гарні колористику, знайти шкіру в якийсь сап’ян, якого не було глибше в горах, знайти ті самі мідні бронзові капсті або ті заклепки”

Делятинський (ліворуч) та косівський кептарі

Перше, що останній майстер помер в 2016 році, в 1900 році. Скажімо, Косівський нині роблять. Друге питання, що їх, тих існуючих кептарів, які наробив той майстер чи майстри, як правило, старих людей ховали, похоронили в тих кептарях, в цілому одязі, в строї гуцульському. Третій момент, що забирали еміграцію дуже багато свідомих людей, як пам’ять. Четвертий момент, що їх страшенно їдять в моді, їх дуже важко зберегти, і вони просто фізично пропадали. І п’ятий момент, що колекціонери за ними ганяли. Навіть такий страшний випадок, що з музею я знайшов, мені вдалося знайти 5 кептарів. Три кептарі за час дослідження. У старих людей, як правило, шукав. І один з них найкращий викрали з музею по сьогоднішній день.

Експозиція Делятинського краєзнавчого музею знайомить відвідувачів з минулим краю, окремі кімнати присвячені Миколі Лагодинському, Маркові Черемшині та Михайлу Клапчуку. Родзинкою музею є фонд творчого доробку художника Осипа Васьківа.

Також тут можна оглянути артефакти зі зруйнованої церкви, роботи Василя Турчиняка, в Лузі (село біля Делятина, зруйноване в 1950 році). У музеї зберігається намісний і робочий яруси іконостасу, також проповідальниця і запрестольна частина, а також процесійні хрести.

The post Скарби Делятинського музею: унікальні кептарі та 120-літній іконостас appeared first on Місто.