Політична криза в Італії: чи втратить Україна партнера?

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році італійські уряди дотримувалися чіткого принципу: відносини з росією важливі для Риму, але відносини з ЄС і США важливіші

21 липня італійський прем’єр-міністр Маріо Драгі та його кабінет подав у відставку. Це вже 18-й уряд Італійської республіки у відставці з часу падіння Берлінської стіни у 1989 році. Перед відставкою увечері 20 липня верхня палата італійського парламенту підтримала уряд Драгі, однак підбурювачі політичної кризи партія Рух п’яти зірок (Movimento 5 Stelle — M5S) відмовилися брати участь в голосуванні. Їх підтримали дві інші праві політичні сили — Ліга Півночі (Lega Nord — LN) та Вперед, Італіє (Forza Italia). Головною причиною їхнього невдоволення стало питання подолання наслідків війни росії проти України в енергетичному секторі.

Першопричина частих політичних криз в Італії, на думку дослідників, криється у характері системи побудованої після Другої світової війни. У травні 1946 року поряд із виборами до Конституційної асамблеї в повоєнній Італії відбувався референдум, на якому італійці висловилися за усунення королівської влади Савойської династії та проголосили італійську республіку. У тодішньому політикумі Комуністична партія Італії була чи не найсильнішою та найчисельнішою лівою силою на континенті. Лідер партії Пальміро Тольятті після тривалого перебування у вигнанні в Москві повернувся на Батьківщину та повів італійських комуністів на перші повоєнні парламентські вибори. Зростання популярності лівих ідей серед італійців, а також той факт, що комуністи разом із соціалістами здобули у 1946 році більше 30% голосів виборців, непокоїли представників США та Ватикану. Їхня спільна кампанія на підтримку партії християнських демократів призвела до того, що комуністи програли вибори, але разом із соціалістами постійно були присутні у політичному житті країни. У подальшому першим соціалістичним прем’єром країни став Беттіно Краксі у 1983 році, а до того країною почергово керували прем’єри із коаліційних урядів християнських демократів.

З моменту закінчення холодної війни Італія час від часу вступає у політичні кризи, що є наслідком існуючої електоральної системи, що передбачає формування коаліцій політичних партій. Як наслідок, будь-яке найменше невдоволення одного з членів коаліції призводить до урядової чи парламентської кризи. До прикладу, сучасна криза кабінету Маріо Драгі розгорілася після того, як міністр закордонних справ Луїджі ді Майо, представник партії M5S, заявив, що покидає партію через її блокування надання військової допомоги Україні. Разом із ним покинули силу ще близько 60 осіб, сформувавши власну політичну силу. Загалом партія M5S — переможець загальних парламентських виборів в Італії 2018 року із результатом більше 30% голосів, здобула лише 2% голосів виборців на місцевих виборах 2022.

Інша причина політичної нестабільності — євроскептицизм та популізм правих політичних сил. На початку 1990-х років італійський політичний спектр різко змінився. Із закінченням Холодної війни зникли дві головні сили — християнські демократи та комуністи, натомість з’явилася лівоцентристська Демократична партія та правоцентристські популістичні партії. Якщо коротко — основна боротьба велася між тими, хто виступав за посилену євроінтеграцію та тими, хто скептично ставився до питань європейської спільності. Найгостріше — це протистояння виявилося на виборах 1996 року, тоді Романо Проді, лідер лівоцентристської партії Оливкового дерева, переміг Сільвіо Берлусконі, який очолював правоцентристську коаліцію Полюс за свободи (Polo per le Libertà).

Ядром правоцентристської коаліції була партія Берлусконі Вперед, Італіє, утворена у 1994 році. Назва партії фактично повторювала футбольне гасло, що показувало популістський характер політичної сили, а також те, що Берлусконі із 1986 року володів відомим футбольним клубом Мілан. Окрім того, на час свого вступу у італійську політику Берлусконі був ще й медіамагнатом, чиї бізнес структури володіли групами національних телеканалів RAI. Це дозволило Берлусконі та його коаліції Дім свободи (Casa delle Libertà), в яку входили партії Forza Italia, Lega Nord та Alleanza Nazionale, перемогти лівоцентристів на виборах 2001 року. Берлусконі став прем’єром на зламі тисячоліть та перебував на посту до 2006 року. Після нетривалої паузи у 2008 році Берлусконі повернув собі пост, однак постійні корупційні та сексуальні скандали призвели до того, що у листопаді 2011 року Берлусконі втратив більшість у парламенті та покинув пост прем’єр-міністра.

На фоні цих політичних партій та лідерів кабінет Маріо Драгі став справді проукраїнським

Зміна урядів та популістська риторика призвели до проблем в економіці. У період з 2000 по 2010 рік середньорічний приріст в Італії становив лише 0,25% (виміряно ВВП у постійних цінах). З усіх країн світу гірше показали лише Зімбабве та Гаїті. Більше того, державний борг знову почав неухильно зростати після зусиль, спрямованих на його скорочення в кінці 1990-х років. До 2011 року він становив 120% ВВП (вдвічі більше, ніж дозволено для членства в ЄС).

Тому у 2011 році уряд очолив професор економіки Маріо Монті, який сформував технократичний уряд, багато в чому схожий на уряд Маріо Драгі. Монті зумів здійснити важливі реформи в економіці, однак сформована напередодні виборів його політична сила не зуміла здобути перемоги. Тому з 2013 по 2018 роки в Італії уряди лівоцентристської коаліції часто змінювалися.

Як уже було згадано, несподівано у 2018 році до влади знову повернулися праві популісти. На виборах перемогу здобули M5S, а Північна Ліга фінішувала другою. Це дозволило двом партіям сформувати кабінет міністрів на чолі з Джузеппе Конте. Особливою рисою перемоги правих сил був якраз євроскептицизм у питаннях міграції, які Італія з часів війни у Сирії відчувала чи не найгостріше з усіх держав-членів ЄС.

Однак політика уряду Конте, особливо у частині реагування на пандемію, призвела до чергової економічної та політичної кризи. Тому у лютому 2021 року було сформовано уряд національної єдності, куди увійшли усі політичні парламентські сили. Уряд сформував колишній президент Європейського банку та банку Італії Маріо Драгі, який не був членом жодної політичної партії.

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році італійські уряди дотримувалися чіткого принципу: відносини з росією важливі для Риму, але відносини з ЄС і США важливіші. Італія традиційно продовжувала дотримуватися євроатлантичної політики. Відносини з росією стали напруженими, однак контакти не припинилися. Італійський прем’єр Маттео Ренці відвідав москву з офіційним візитом після анексії Криму в березні 2015 року. У липні путін відвідав з неофіційним візитом виставку Expo 2015 в Мілані. Провів зустрічі із президентом Італії та папою Римським.

Під час цього візит путін відвідав також і Сільвіо Берлусконі, свого давнього знайомого та бізнес партнера. Берлусконі після 2011 року політику не покинув, а продовжив кар’єру у своїй політичній силі, яка на виборах 2018 року отримала трохи більше 14% голосів і продовжувала залишатися частиною політикуму Італії.

У лідерів інших правих політичних сил стосунки із москвою ще дружелюбніші. Колишній прем’єр та лідер M5S Джузеппе Конте у 2018 році підтримував зняття усіх санкцій з росії та її повернення до Великої вісімки. Зараз Конте виступав проти надання Україні військової допомоги. Під керівництвом лідера Північної ліги Маттео Сальвіні у 2017 році партія підписала договір про співпрацю з путінською партією единая россия. У період російсько-української війни Сальвіні висловив ідею відвідати путіна у москві та розпочати мирний діалог. За нещодавніми повідомленнями італійських ЗМІ, радник Сальвіні перед організацією поїздки свого боса зустрічався з представником російського посольства.

На фоні цих політичних партій та лідерів кабінет Маріо Драгі став справді проукраїнським. З самого початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року Драгі та його уряд засудив дії Росії та разом із іншими лідерами ЄС закликав путіна припинити кровопролиття та вивести війська. Пізніше Італія закрила свій повітряний простір для російських літаків, арештувала активи російських олігархів (включно із яхтою Шахерезадою, яка за даними джерел може належати особисто путіну), видворили російських дипломатів та підтримали надання Україні статусу кандидата в члени ЄС. Візит Драгі 16 червня разом із французьким президентом Еммануелем Макроном та німецьким канцлером Олафом Шольцом продемонстрували не лише єдність ЄС у підтримці України, але й зовнішньополітичну впевненість італійського уряду, як третьої економіки Європи.

Радикальніші дії відбулися в італійському енергетичному секторі, де країна однією з першою в ЄС скоротила імпорт російського газу. Зараз країна залежить від рф приблизно на чверть свого імпорту газу, порівняно з приблизно 40% на початку року, збільшивши поставки з африканського континенту.

Офіційний Рим надав Україні 150 млн євро військової допомоги, що включає великокаліберні кулемети, переносна протитанкова та зенітна зброя, амуніція та захисне спорядження, що були надіслані двома траншами. На початку травня уряд Італії пообіцяв створити новий пакет, який включатиме певну кількість 155-мм гаубиць та броньовану техніку.

Наразі Драгі залишається прем’єром до обрання нового кабінету. Прогнозується, що перемогу на виборах здобуде нова права партія Брати Італії (Fratelli d’Italia, FdI), лідеркою якої є Джорджія Мелоні, колишня міністерка молоді в уряді Берлусконі. На виборах 2018 року партія здобула понад 4% голосів і на разі лідирує в соціологічних опитуваннях. Мелоні уже встигла заявити, що її партія не несе небезпеки Італії і є консервативною силою, відповідаючи на закиди щодо неофашистського характеру сили. Вона також додала, що відносинам з Україною також немає чого боятися і вона продовжить підтримку нашої країни.

Хто б не здобув перемогу на виборах 25 вересня в Італії зрозумілим є те, що новий уряд, а висока ймовірність, що він знову буде сформований правоцентристськими силами на чолі з партією Брати Італії, партією Берлусконі Forza Italia, Північною лігою і можливо M5S, не зможе радикально змінити існуючий зовнішньополітичний курс. Як і політика кабінету Конте, цей уряд може призвети до погіршення ситуації в економіці, адже тут популістичні рішення результату не дадуть. Однак оглядачі відзначають, що майбутній уряд змагатиметься за отримання європейської допомоги у розмірі 200 млрд євро, які ЄС надасть після проведення реформ, а це означає, що розриву з ЄС не відбудеться. Схожа ситуація і у відносинах з Україною, Італія вже не зможе повернутися до business as usual з рф. Хоча італійське суспільство, яке дуже часто перебуває під впливом дезінформації ЗМІ та певної ностальгії та стереотипним уявленням про росію, в переважній більшості вимагає мирного врегулювання (52% опитаних) та вважає, що уряд не повинен витрачати більше коштів бюджету на оборону через війну (63%), може стати об’єктом політичних маніпуляцій російських спецслужб на майбутніх виборах.