Обличчя війни: Іван Левицький ніколи не залишає побратимів голодними

Іван Левицький з Дзвиняцької громади ще на початку 2023 року й уявити не міг, що зовсім скоро звичну кухню ресторану йому доведеться змінити на зовсім іншу — польову, а над головою будуть свистіти кулі.

Все відбувалося доволі швидко. В березні він отримав повістку, пройшов ВЛК та відправився в Рівне на проходження базової військової підготовки. Там пробув два місяці. А після потрапив в 95 ДШВ.

Оскільки ще до війни хлопець навчався та працював кухарем в одному з відомих ресторанів, то йому одразу визначили відповідну спеціальність буквально з третього дня під час проходження підготовки. На фронт він відправився також одразу на посаду кухаря. Позивний дали відповідний — «Повар».

«В цілому армія це не тільки ті, хто штурмує та стріляє з автомата. Тут є маса різних людей, які відповідають за харчування, ремонт, заправку, боєприпаси. Тобто це такий гігантський шмат роботи, яким займаються військові. Це тисячі людей, які й стріляють, і займаються дронами й ще виконують масу роботу за різними напрямами й професіями, — розповідає Іван.

Військовий каже, що за майже два роки своєї служби він вже звик чи не до всього, хоч ситуації бували дуже і дуже різні. Навіть попри свій здавалося б цивільний напрям роботи, не раз траплялися ситуації, коли кулі свистіли над головою.

«Наша бригада створена взагалі ще орієнтовно в кінці 90-х років. Хоч це й Житомирська бригада, але з 2014 року, з часів АТО, вона фактично там ніколи не була. Хлопці постійно на Сході — Харківщина, Сумщина. Максимально бойова та мобільна бригада. Тому, відколи я з ними, бували різні ситуації. Доводилося і з машини вискакувати у кювет, і в лісі укриватися, відстрілюватись, збивати дрони й стрибати в підвали будинків. Це все в порядку норми вже.»

Військовий ділиться, що з небойовим забезпеченням проблем у них наразі немає. Все постачають вчасно, в потрібні кількості та якісне.

«Якщо постачальники не справляються зі своєю роботою, то ми не продовжуємо з ними контракт. Продукція та одяг у нас є постійно та в достатній кількості. Готуємо два-три рази на день, ситуації бувають різні. Меню у нас дуже різноманітне, складене чи на 15 аркушах і постійно змінюється, адже постійно міняються продукти, які привозять постачальники. Часом і самі їдемо в магазин.

Захисники часто й самі просять у свого «Повара» чогось особливого. Одні з найбільш популярних страв — борщ та деруни.

«Кожен день ми готуємо щось нове та обовʼязково смачне, тому неможливо виділити щось улюблене у хлопців. Стараємося постійно щось змінювати. Також все залежить від облаштування місця для роботи, бо це може бути як добре облаштоване місце, так і повністю польові умови. Тому все тут варіюється.»

Іван каже, що за один раз доводилось готувати навіть для 450 осіб. Це було під час проходження навчальної підготовки. Тепер ці цифри дещо менші, адже бойова бригада розкинулась по багатьох точках.

«Взагалі ми бачимо, що війна дуже змінилася — поширеним стало ведення бою безпілотниками. По словах побратимів, які воюють ще з 2014 року, це дві різні війни. Дрони дають багато можливостей як нам, так і нашому противнику. До того ж це велика економія коштів та техніки. Танк, до прикладу, коштує декілька мільйонів, а вартість навіть найкращого дрона — умовно 250 тисяч. Це абсолютно різні цифри. Дрони замінюють багато всього, адже можуть не лише проводити розвідку, але й мають велику вантажопідйомність, що дозволяє закріпити на них різні боєприпаси й знову ж таки економити кошти.»

Тому військові кажуть, що вони потребують і взагалі не може бути забагато саме дронів. Чим більше дронів, тим більша економія людського ресурсу — більші відстані можна закрити, відбити та захопити.

«Ми всі звичайно втомлені, але вже ніби й звикли. Немає певної надії там на Трампа чи ще щось. Просто продовжуємо робити свою роботу і на цьому все, — підсумував розмову військовий кухар Іван Левицький.

The post Обличчя війни: Іван Левицький ніколи не залишає побратимів голодними appeared first on Місто.