Полуднева спека виснажувала спраглу землю і людей, які шукали прихистку в тіні дерев. Літо видалося не на жарт жарким, тож чи не всі мріяли, бодай, про короткотривалий дощ.
Олена була із тих, хто досхочу насолоджується теплою погодою. Не відчуваючи чoловічої лaски, сонце – це єдине, що зігрівало її своїм лагідним промінням, коли в душі було холодно.
Чи була вона коли-небудь по-справжньому щасливою? Щоразу, коли ставила собі це питання, в уяві, немов відповідь, вимальовувався образ Василя. Він – однокласник, у якого була дуже закохана, і відчувала симпатію з його боку, так і залишився далекою юнацькою нездійсненною мрією.
Їхня дружба поступово переросла в кохання. Однак Оленчин батько – суворий, сивочолий чоловік, був категоричним:
– Ні! Цей задрипанець не переступить порога моєї хати, поки я живу.
Дівчина, єдина і пізня дитина у вже немолодих батьків, не пішла всупереч їх волі. Після розмови з батьком, хоч як їй не було важко, розійшлася з коханим.
Багато води спливло з того часу. Ледь не після закінчення школи, зовсім юною, пов’язала своє сімейне життя з молодим бригадиром Петром, якого скерували до них на роботу після закінчення вишу. Батько Оленки, який не один рік був керівником колгоспу, обрав Петра як найдостойнішу кандидатуру для доньки.
Важко сказати, що молодята нестямно кохали один одного. Радше, кожен з них в силу певних обставин і зобов’язань перед батьком не смів суперечити його волі.
Ще поки живими були Оленчині батьки, чоловік сяк-так намагався бути взірцевим зятем. Однак як тільки майже один за одним пішли зі світу тесть із тещею, життя Оленки перетворилося на пeкло. Петро міг до опівночі затримуватися на роботі, а то й взагалі не приходив додому ночувати. Коли з’являвся вдома, від нього пахло жiночими паpфумами та алкoгoлем.
Якось зібрала всю свою волю в кулак і виставила чоловікові речі за двері. Замінивши вхідний замок, зачинилась зсередини і гірко заридала. Крізь прочинене вікно Петро чув той плач, коли повернувся з роботи і побачив свої речі на подвір’ї. Не може він змусити себе покохати Оленку, бо давно вже його серце належить іншій. А цей шлюб – то якесь нестерпне випробовування для них обох, бо знає, що й дружина його ніколи не любила.
– Пробач, – сказав, коли ближче підійшов до вікна. – Так, мабуть, краще для нас обох.
У той літній день безжально лив дощ. Сльози з Оленчиних очей котилися в унісон із краплями дощу, що стікали по віконній шибці. Жінці до болю прикро було від того, що впродовж декількох років мyчила себе у шлюбі з нелюбом.
Все частіше виринав у спогадах високий, русявий, однокласник Василь, з яким не бачились упродовж п’яти років. У той час серце щемко стискалося, біль втрати загострювався, а сльози мимоволі котилися додолу.
Вийшла на грядки, щоб відволікти свої сумні думки і спогади. Сонце зігрівало її охололу душу, яка так прагнула тепла. Під деревом, у затінку, від спеки сховалися люди. Серед юрби односельців для Оленки виділялася одна постать, і серце шалено закалатало. Це був Василь, її перше кохання. Мабуть, повернувся з Англії, куди подався одразу після розриву їхніх стосунків.
Жінка продовжувала прополювати огірки на грядці, однак руки не слухались. Очі мимоволі поверталися у бік старого клена, що слугував прихистком для людей від палючого сонця.
«Він став ще вродливішим», – відволікали від роботи думки, які ніби змовились із очима і руками, що не хотіли слухати свою господиню.
Коли допитливі односельці, розпитавши все, що їх цікавило про життя Василя в Англії, помалу розійшлись, чоловік повільно, невпевненими кроками рушив до Оленчиного подвір’я. Зі смішною хустиною на голові, пригорщею бур’янів, які так і тримала в руках, Оленка стрімголов побігла назустріч Василеві. Байдуже, що не до ладу вдягнута, але в ту мить знову осяйнула думка: «Лише з ним я зможу віднайти втрачене п’ять років тому щастя».
Поки окрилено оптимістичними думками жінка йшла стежкою з грядок, скрипнули завіси старенької хвіртки. І так спокійно стало на серці, наче і не розділяли їх ці п’ять довгих років випробування.
За матеріалами – “Наш День”, Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓