facebook

“Нам ще будувати країну, про яку ми завжди мріяли”. Боєць з Прикарпаття Владислав Біль про війну та людей

Політолога Владислава Біля повномасштабне вторгнення РФ застало у рідному Івано-Франківську. 23 лютого він зі своєю дівчиною приїхав з Києва до родичів.

Пише - джерело.

Чому 27-річний менеджер освітньої платформи Prometheus взяв до рук зброю і став військовослужбовцем ЗСУ, Владислав розповів Суспільному.

— До початку повномасштабного вторгнення ми з дівчиною проживали в Києві. Коли стало зрозуміло, що зіткнення неминуче, у мене в житті залишилися тільки два пріоритети: перший — безпека близьких мені людей, другий — можливість отримання зброї для захисту своєї Батьківщини.

Єдине, що хвилювало, — чи візьмуть мене хоча б кудись без досвіду військової служби

— Для мене війна почалася з телефонних дзвінків друзів, вибухів та слів коханої людини: “Почалося”. Ми з дівчиною повернулися до Івано-Франківська, і я почав шукати своє місце в лавах добровольців.

Питання “Йти чи не йти?” не виникало. Єдине, що хвилювало, — чи візьмуть мене хоча б кудись без досвіду військової служби. Я не уявляв (і не уявляю зараз) себе у жодному іншому місці, крім Збройних сил України. Вже тоді було чітко зрозуміло, що у нас — один шлях — або ми їх (російську армію — ред.) здолаємо, або вони — нас. Іншого не може бути.

Тільки у сутінках і мороці хаосу народжується справжній воїн
— Ця війна почалася через безмірні амбіції однієї хворої людини. Війна — це біль, страх та скалічені долі. Багато скалічених доль. До такого неможливо підготуватися. Однак пластовий досвід значно полегшив моє життя на фронті.

Зараз часто повторюю фразу: “Тільки у сутінках і мороці хаосу народжується справжній воїн”. Найбільше на війні мене вразило усвідомлення того, наскільки швидко людська психіка звикає до різних екстремальних умов.

На мою думку, для будь-якої людини, незалежно від віку, на війні найтяжче те, що ти не маєш можливості бачитися зі своїми рідними. Рідним про війну розповідаю небагато. Як каже моя мама: “Ти завжди відповідаєш одне й те саме — у нас все добре”.

Поруч зі мною воюють багато молодих хлопців і дівчат, і я безмежно пишаюся ними.

У нашій боротьбі найбільше додають сил люди, які стоять за нашими спинами

— У нашій боротьбі найбільше додають сил люди, які стоять за нашими спинами. Рідні пишуть, що чекають. І це для мене найголовніше. А ще колишній голова мого партійного осередку надсилає нам варення власного виробництва. Чай з нього зігріває нас холодними вечорами.

Також додають сил книги та думки про майбутнє — одні з найважливіших речей, які допомагають мені тримати себе в рівновазі. Топ трьох серед прочитаних в окопах — “Про війну” Карла фон Клаузевіца, “Зоряний десант” Роберта Гайнлайна, “Сліди на дорозі” Валерія Маркуса (Ананьєва).

Читайте також:  Наступну добу прикарпатці також проведуть без обмежень електропостачання

Війна навчає працювати з людьми та для людей

— Після війни планую повернутися у свій улюблений Prometheus. На мою думку, пріоритет розвитку освітньої платформи в Україні — формування якісного викладацького складу. Професія вчителя, викладача повинна стати престижною та високооплачуваною. Держава повинна забезпечити гідні умови праці та конкурентне середовище для тих, хто вирішив пов’язати своє життя з освітою. Органічне поєднання формальної на неформальної освіти — ключ до успішної України.

А ще після нашої перемоги поїду подорожувати. Потрібно побачити ще так багато цікавих місць.

Крім того, долучатимуся до політичних змін в нашій державі. Війна навчає працювати з людьми та для людей. Тому після перемоги важливо не зупинятися, бо роботи попереду буде ще багато.

Зараз найголовніше — зберегти єдність

— Єдине прохання, яке в мене є на цей час до всіх свідомих політиків та політичних партій (тут мова не йде про тих, хто грав і продовжує грати на руку ворога) — будьте терпимішими одне до одного. Шукайте точки дотику та взаєморозуміння, бо тільки в єдності зможемо подолати такого грізного суперника як Росія.

Найголовніше завдання для українців зараз і після війни — зберегти єдність. А ще — відновити економіку, розбудувати інфраструктуру та реформувати різні галузі — від освіти до оборони.

Що хочу сказати тим, хто зараз не воює? Навчайтеся та вдосконалюйтеся, нам ще з вами будувати ту країну, про яку ми завжди мріяли.

The post “Нам ще будувати країну, про яку ми завжди мріяли”. Боєць з Прикарпаття Владислав Біль про війну та людей appeared first on Місто.

Популярні дописи:

Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓


Читайте також: