Родина Антоніни Ігорівни не могла поскаржитися на результати її роботи.
Оскільки кожні пів року жінка привозила із собою велику суму грошей, вже ніхто не міг поскаржитися на тяжке становище. Все починалося з малого. Спочатку це були гроші на продукти та різні запаси. Потім рідні вже могли дозволити собі відпочинок на морі. І так із кожним роком суми, як і апетити, зростали.
Йшов час. У сина та доньки Антоніни Ігорівни вже було по своїй квартирі. Якраз, щоб у кожного було де жити зі своєю родиною. Один із родичів завдяки щедрості Антоніни зміг нарешті відкрити свій бізнес. А решта отримували пристойні подарунки у вигляді натуральних продуктів з Європи.
Антоніна Ігорівна була дуже рада, що її зусилля не пропадали даремно. Вона радо віддавала все, що заробляла. Аби бачити, як її діти, які виросли без батька, мають життя, якого вона ніколи не мала. Так тривали роки. Антоніна Ігорівна починала помічати, що її приїзди викликають радість у оточуючих через можливість не так побачитися, як отримати гроші.
Якось перед черговим поверненням додому їй довелося витратити значну суму на оплату медичного рахунку. Але яким же було її здивування, коли після приїзду матері додому дочка буквально висловила невдоволення тим, скільки мама привезла грошей. І навіть той факт, що гроші Антоніні довелося витратити проти свого бажання, ніяк не вплинув на її настрій.
Як згодом з’ясувалося, дочка була налаштована купити автомобіль. А стан Антоніни перекреслив усі її найближчі плани. Після цього жінка вже не горіла бажанням «нести до будинку» якнайбільше грошей. Вона задумалася про власний комфорт та задоволення. Адже, незважаючи на те, що в Італії вона вже багато років, вона практично не відпочивала та не робила собі подарунків. А вона має на це право.
Минуло ще пів року, але Антоніна Ігорівна не їхала додому. Замість себе вона надіслала гроші, чим на якийсь час заспокоїла рідню. Проте дітям та іншим родичам здалося дивним те, що Антоніна почала начебто забувати про них. Вона почала менше дзвонити і питати, що кому треба привезти. Натомість вона зрідка надсилала свої фото у нових вбраннях. Виглядала вона щасливою.
Минуло ще кілька місяців. Антоніна Ігорівна зателефонувала дочці та повідомила радісну новину:
– Я залишаюся в Італії!
– Що? Як це? – нічого не розуміла дочка.
– Ось так. Я виходжу заміж!
Антоніна Ігорівна чудово розуміла, що після цього дзвінка на неї образяться всі родичі. Але їй було вже байдуже. Вона знаходилася в красивій країні поряд з гідним чоловіком її віку, який дбатиме про неї і даруватиме любов. Хіба вона цього не заслужила?
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓