Українські Карпати чудові тим, що там однаково комфортно і цікаво відпочивати в будь-яку пору року.
Влітку там можна гуляти, насолоджуючись природою і свіжим повітрям, або підніматися на гірські вершини, встановлюючи особисті рекорди. Можна вирушати на пікнік або на екскурсію, а можна – влаштовувати екстремальні спуски на гірських велосипедах. Відпочинок на будь-який смак. УНІАН.Туризм розповість, де найкраще відпочивати в гірській місцевості на Закарпатті.
Така маленька і така різна Закарпатська область
Закарпатська область – унікальна місцевість. За площею це одна з найменших областей України, дві третини якої складають гори. Практично через всю її територію простяглася система гірських хребтів і масивів, неймовірно зручних для хайкінгу.
На Закарпатті переважають невеликі селища серед лісів і гір, часто настільки далекі від цивілізації. Однак є що подивитися й туристу вихідного дня, налаштованому на прогулянки затишними вуличками цілком європейських містечок. А ще Закарпатська область межує одразу з чотирма країнами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, кожна з яких в різний час залишила свій відбиток. Це робить регіон і тутешніх мешканців ще цікавішими і самобутніми.
УНІАН.Туризм підготував для вас кілька ідей, як перетворити відпочинок на Закарпатті в захоплюючу пригоду, під час якої ви зможете поглянути на регіон з усіх боків. У першій частині розповімо про «гірський» відпочинок в Закарпатській області.
Тихий і затишний Воловець – як доїхати і де зупинитися На Закарпатті багато невеликих селищ, де в життя населення не настільки щільно проникли блага цивілізації і тяга до розвитку масового туризму. Так, часом тут слабо розвинена інфраструктура – майже нікуди піти й не так вже багато пристойних закладів харчування. Тільки й залишається, що гуляти по лісах і горах, насолоджуючись природою. І відправлятися спати, як тільки сонце торкнеться гірських вершин – так сильно втомлюєшся від прогулянок на свіжому повітрі.
У Воловці досить хороше залізничне сполучення / Фото Марина Григоренко Відправною точкою для свого «закарпатського» відпочинку ми вибрали невеличке смт Воловець у високогір’ї Українських Карпат. Вирішальним стала наявність залізниці – можна виїхати зі столиці ввечері, а вранці прибути в пункт призначення. Через Воловець за день проходить більше десятка пасажирських поїздів – на Київ, Львів, Ужгород, Одесу, Харків, Запоріжжя та Лисичанськ, а також кілька електричок – на Мукачеве, Львів та Стрий.
Воловець не вважається популярним серед туристів напрямком, якщо порівнювати з Пилипцем або Свалявою, а тому і ціни тут нижчі. Для порівняння, найдешевші двомісні номери в Пилипці або Сваляві на літо 2019 року коштують від 400 гривень, а у Воловці – від 280 гривень. Однак варто врахувати, що на популярних сайтах з бронювання житла пропозицій не так вже й багато.
З іншого боку, багато місцевих жителів тут воліють здавати житло за старим принципом – через оголошення біля входу. І якщо педантичні туристи намагаються забронювати місце заздалегідь онлайн, то більш авантюрним мандрівникам це тільки на руку. Адже так є можливість змінювати свій маршрут на ходу. Закарпаття ідеально підходить для хайкінгу, адже перепади між вершинами не настільки великі й за день можна подолати велику відстань. Виходиш на хребет в тому ж Воловці, а спускаєшся – вже в іншому селищі, де і залишаєшся на нічліг.
Але повернемося до Воловця. Ми зупинили вибір на гостьовому будиночку Файна Дача. Це типовий для тутешніх місць випадок, коли господарі живуть на першому поверсі у великому будинку, а на другому – здають кімнати туристам. Господарі тут дуже приємні люди, всі зручності є, готують смачно. Втім, потрібно розуміти особливості таких будиночків – добре все чутно, можливі черги в душ і погані зв’язок/Інтернет. А взагалі, це ідеальне місце для тих, хто втомився від гамірного міського життя з усіма технічними благами. Та й до найближчих гір – рукою подати.
Знаходиться котедж на самому відшибі Воловця – йти близько 2,5 кілометрів спочатку по вулиці Шевченка, а потім ще трохи вздовж лісу і гір. На другому відрізку дорога погана, тож машини туди їдуть неохоче або втридорога. Тим не менш, пішки ця відстань долається легко, якщо уявити, що ви гуляєте. Ще один важливий момент: якщо плануєте продовжувати свій шлях від Воловця на автобусі або маршрутці, не варто сподіватися на активне транспортне сполучення. Пошукайте розклад маршруток заздалегідь, ознайомтеся з інформацією на залізничному вокзалі або сходіть на розвідку на місцеву автостанцію. При цьому тут є стара автостанція Воловець-1 біля залізничного вокзалу, вона вже кілька років закрита, а більшість автобусів та маршруток проходять через Автостанцію-2 – на виїзді з Воловця за кільцем по вулиці Карпатській. Не переплутайте.
Де поїсти у Воловці Воловецький вокзал впирається прямо в ринок, де можна купити їжу і товари першої необхідності. У тому числі недорогі гумові чоботи та дощовики. Й ті, й інші тут вам знадобляться, особливо якщо потрапите в дощ. Адже в селищі далеко не скрізь хороші дороги, а якщо ще йти в гори – без них ніяк не обійтися.
Мінімальний набір продуктів краще відразу купити тут або трохи нижче, пройшовши від вокзалу на головну вулицю Воловця – Карпатську. Саме тут знаходиться все, що потрібно – магазинчики, кафе, аптека, банкомати і так далі. Навіть лавка з зарядкою для телефонів на сонячних батареях є.
Виглядає ця частина Воловця не надто привабливо – кілька старих п’ятиповерхівок і інших радянських будівель, й ще кілька в минулому католицьких церков, перероблених під православні. В тутешніх краях, де часто мінялися правителі, це не рідкість – достатньо було просто поміняти купол. Загалом, без особливої потреби тут робити нічого.
З харчуванням у закладах Воловця все складається не кращим чином – всього парочка більш-менш пристойних закладів, усі на Карпатській. Нам знадобилося зайти в чотири кафе, перш ніж сісти за столик. Перше – «Кав’ярня». Виглядало пристойно, але там було якесь сімейне свято. І хоча на дверях висіла табличка «Відчинено» і було багато вільних місць, нікого іншого, крім банкету, там не виявили бажання обслуговувати. Друге – кафе «Карпати» трохи нижче. Запах там був як у привокзальній наливайці, та йконтингент сумнівний. Третє – кафе «Фортуна» трохи далі, де було зовсім сумно, а по телевізору показували… телеканал Росія 24. З їжі були готові запропонувати щось за принципом «що там сьогодні залишилося».
З четвертої спроби нам пощастило – довелося знову повернутися до центру, де попався ресторан при готелі «Верховина». Їжа виявилася непогана і ситна, хоча слід розуміти: якщо зайняті три-чотири столики, на замовлення доведеться чекати довго. Ціни – середні. Добре поїсти з напоєм можна за 100 гривень з людини. Є ще кілька ресторанів при готелях – «У Надії» і «Вікторія», але ми туди вже не заходили. Вердикт: у Воловці краще харчуватися у господарів, де зупиняєтеся, або готувати їжу самим. Крім ринку, у Воловці є супермаркет «Рукавичка», де можна купити мінімальний набір продуктів, кілька дрібних магазинчиків, а також «Сімейна пекарня», де можна придбати свіжу випічку, сире м’ясо, ковбаси та інші продукти.
Якщо хочете випити кави у гарному інтер’єрі – на перетині вулиць Пушкіна і Фабрична є невеличка кав’ярня Coffee House. Еспресо коштує близько 10 гривень, латте або капучино – від 17 гривень, є вай-фай і туалет.
Чим зайнятися у Воловці
Воловець – місто невелике і не надто туристичне. Тут вам залишається тільки багато-багато гуляти. Особисто для мене це було як раз те, що потрібно. За час прогулянок Воловцем я надихалася свіжим повітрям, зустріла рідкісних саламандр і вдосталь намилувалась птахами. Навіть відкрила для себе кілька нових видів.
Подейкують, що в тутешніх місцях і правда досить багатий тваринний світ. Дуже багато птахів, навесні вони особливо активні. Правда, дикі тварини рідко виходять близько до людей, тому можна бути спокійним. А ось ящірок і змій вистачає. Особливо розплодилися отруйні гадюки. Всьому виною масова вирубка лісів – за таких умов їм легше виводити потомство, а кількість природних ворогів знижується. Тож будьте обережні та уникайте відкритого взуття.
Наше місце проживання впиралося прямо в Воловецьке лісове господарство, і саме туди ми відправилися в першу чергу. Транспорту туди заїжджати не можна, проте слід бути обережним – незважаючи на шлагбаум, туди заїжджають поганяти на гірських мотоциклах.
Зайшовши в лісгосп, можна звернути на одну з гірських вершин, варіантів чимало. Воловецькі гори зручні тим, що там дуже багато протоптаних стежок, їх видно неозброєним оком навіть здалеку. Тому можна сміливо підніматися і не боятися загубитися.
А можна йти прямо по стежці, повз двох невеликих озер, до місцевої пам’ятки – Будинку лісника. Цей яскраво-жовтий будиночок з традиційною для тутешніх місць технікою обшивки деревом схожий на багату садибу, однак в останні роки, на жаль, стоїть покинутим. Місцеві кажуть, що раніше тут любили відпочивати багаті чиновники, а лісник доглядав за всім. Але потім будиночок закинули, що змогли – розікрали. Навіть пожежний пункт неподалік обчистили.
А можна йти прямо по стежці, повз двох невеликих озер, до місцевої пам’ятки – Будинку лісника. Цей яскраво-жовтий будиночок з традиційною для тутешніх місць технікою обшивки деревом схожий на багату садибу, однак в останні роки, на жаль, стоїть покинутим. Місцеві кажуть, що раніше тут любили відпочивати багаті чиновники, а лісник доглядав за всім. Але потім будиночок закинули, що змогли – розікрали. Навіть пожежний пункт неподалік обчистили.
Але ж можна було зробити відмінний гостьовий будиночок з кухнею, де зупинялися б на ніч або перекусити туристи. Зараз же там інколи влаштовують пікніки «дикі» туристи. Тим більше, що там все ще залишилися альтанки та місця для мангалу. У Воловці в принципі, куди не підеш, вийдеш на гори, на які легко можна піднятися. І з кожної з них відкриваються захоплюючі дух види.
І, як скрізь у горах, у Воловці неймовірні заходи сонця.
І, звичайно ж, на шляху можна натрапляти на цікаві місця з історією. У 19 столітті в Воловці побудували, як гордо розповідають місцеві, найкращий у всій Австрійській імперії лижний трамплін, з якого катався сам імператор Франц-Йосип. Однак у часи Другої світової війни його зруйнували і зараз про нього нагадують лише залишки механізму канатної дороги.
Зрозуміло, одними прогулянками довго не протягнеш. Та й хочеться подивитися всього побільше. І тоді рятують екскурсії вихідного дня.
Від Воловця можна доїхати відразу в кілька цікавих місць. Якщо є своя машина, тоді у вас взагалі широке поле для діяльності. А якщо ні – на допомогу прийдуть місцеві перевізники. Як і у випадку з орендою житла, місцеві воліють передавати таку інформацію з уст в уста. Нам, наприклад, порадили супроводжуючого в будиночку, де ми жили. Варто зазначити, що ми залишилися дуже задоволені – водій-екскурсовод Юрій Чорній не тільки довезе вас з пункту А в пункт Б і назад, але і попутно розповість багато цікавих фактів про тутешні місця. З його дозволу залишаємо корисний контакт: +380990069787, +380681864551, Юрій. Поїздка в Пилипець з Воловця Найближче від Воловця їхати до Пилипця, всього 17 кілометрів. Це досить популярний гірськолижний курорт, в зимовий сезон під зав’язку забитий туристами. Тут вже непогана інфраструктура. Є чимало невеликих садиб з цінами від 400 гривень за ніч у звичайний сезон, непогані готелі від 700 гривень за ніч (наприклад, «Олімпія») і навіть розкішні готелі зі всіма благами цивілізації (наприклад, «Гранд Готель»). Але треба враховувати, що взимку ціни на проживання злітають в два рази. А тому корисний лайфхак: зупинятися жити в Воловці або Гукливому, а їздити кататися в Пилипець.
Місць, щоб поїсти в Пилипці, теж вистачає. Якщо хочете дешево і сердито, можна заглянути в їдальню при готелі «Олімпія». На 100 гривень з людини можна наїстися на півдня наперед. Також туристам радять ресторан «Шипіт Карпат», але й ціни там вищі. Крім того, в Пилипці більше магазинів, деякі навіть працюють цілодобово.
А тепер про те, навіщо взагалі люди їдуть в Пилипець. Взимку – зрозуміло: кататися на лижах і сноубордах. На тутешню гору Гимба протягнутий підйомник. Один підйом коштує 70 гривень, спуск – стільки ж. За 120 гривень можна піднятися і спуститися. Є абонементи – на три години, на один або два дні. Влітку підйомник працює по будніх з 10:00 до 17:30, у вихідні – з 9:00. Останній спуск – о 18:00. В цей період року тут працює Bike-парк – на гору можна піднятися на підйомнику разом з велосипедом, а спускатися вниз по спеціальних доріжках. Вже в травні тут досить багато екстремалів.
Однак і тим, хто хоче просто погуляти, на горі Гимба може бути цікаво. На верхній площадці підйомника все доволі облагороджене – є кілька точок з їжею і напоями, і навіть туалет. Особливо рекомендуємо «Чайовню» в етно-стилі, де подають різні чаї, здоровий перекус і ніякого алкоголю. Атмосфера там дуже затишна і еко-френдлі, у них навіть сонячні батареї на даху.
Відразу біля підйомника туристів чекають місцеві підприємці на машинах-всюдиходах, які пропонують покататися на саму вершину Гимби.
Краєвиди звідти і правда приголомшливі. Але якщо у вас є час та натхнення, цілком реально піднятися своїми силами. Підйом там не сильно крутий, є стежки, проте в дощ може бути слизько. Тож краще подбати про зручне взуття.
Відстань від підйомника до вершини – приблизно 1,5 кілометри. Якщо йти не поспішаючи, на дорогу туди – назад піде 2-3 години. Варто врахувати, що там дуже сильні вітри і доволі прохолодно, а на початку травня місцями все ще лежав сніг. Тож варто вдягатися тепліше і краще в термобілизну. Адже при підйомі ви стовідсотково спітнієте, і, якщо потім вас продує вітром, можна захворіти.
Ще одна визначна пам’ятка в Пилипці – водоспад Шипіт. Колись це було практично невідоме місце, однак тепер він став дуже популярною туристичною локацією. Зараз там все облагородили – є альтанки, місця для мангала, рекреаційні зони для наметів і навіть невеличка церква. На території облаштовані еко-стежки з перилами та інформаційними стендами – не тільки про тутешній рослинний і тваринний світі, але і про користь лісу для планети.
Там же облаштовані дерев’яні містки над водоспадом і мотузкова переправа. Можна піднятися на майданчик над водоспадом збоку. Вид там навіть кращий, ніж біля водоспаду. Але людей менше. Біля самого водоспаду дуже багато людей, тому не розраховуйте на тишу і спокій. Як і буває з популярними туристичними місцями, черги за фото величезні. Щоб зробити просто фото водоспаду без людей, доведеться почекати – любить наша людина по 5 хвилин позувати.
Також на території облаштували точки з сувенірами, їжею та напоями. Варто відзначити, що тутешні шашлики і картопелька дуже смачні, а ціни – лояльні: свинячий шашлик коштує близько 70 гривень за 100 грамів. Також тут подають грибну юшку, бограч, глінтвейн, чай і каву по-турецьки. А ще на багатьох точках можна заплатити через Приват24, якщо раптом не вистачить готівки.
Туристи активно купують тут домашнє ягідне вино і настоянки. За 70 гривень можна купити півторалітрову пляшку вина зі смаком ожини або вишні, яке абсолютно не б’є в голову і має приємний смак. З інших благ цивілізації – пристойний безкоштовний туалет, наскільки це можливо за таких умов. Також поруч закінчують облаштовувати парковку. Місця багато, але для надійності краще бронювати заздалегідь, особливо в топ-сезон.
Особливо гаряче тут 7 липня, коли на галявині над водоспадом Шипіт неформали з усієї України збираються святкувати Івана Купала. Подейкують, що спочатку місцеві, особливо старшого віку, були в шоці від того, що відбувається. Хіба то жарти, молодь напідпитку бігає в мінімальному наборі одягу. Однак незабаром місцеві зрозуміли, що на них можна заробити, і тепер з радістю чекають на свято. Дістатися від Воловця до Пилипця можна на маршрутці від готелю «Вікторія» три рази в день. Розклад можна почитати на стендах на залізничному вокзалі Воловця. Ще варіант – взяти таксі, але воно коштує приблизно 300 гривень за поїздку.
Екскурсія з Воловця до Синевиру
Ще один популярний варіант екскурсійного туру на один день з Воловця – поїздка на знамените озеро Синевир, з заїздом в однойменний центр реабілітації бурих ведмедів. Від Воловця до Синевира менше 70 кілометрів, однак враховуючи, що не скрізь хороша дорога, доведеться їхати години дві. З іншого боку, пейзажі всю дорогу приголомшливі, тож можна просто дивитися у вікно і насолоджуватися.
Ще один популярний варіант екскурсійного туру на один день з Воловця – поїздка на знамените озеро Синевир, з заїздом в однойменний центр реабілітації бурих ведмедів. Від Воловця до Синевира менше 70 кілометрів, однак враховуючи, що не скрізь хороша дорога, доведеться їхати години дві. З іншого боку, пейзажі всю дорогу приголомшливі, тож можна просто дивитися у вікно і насолоджуватися.
Від’їхавши від Воловця, ми потрапляємо в Міжгірський район Закарпаття, відомий відмінними умовами для хайкінгу і лижними базами. Якщо дозволяє час і ресурси, а авантюрний дух зашкалює, можна виїжджати на машині та вирішувати по ходу справи, куди хочете далі. Тут особливо виділяється Боржавський хребет, до якого можна звернути на вже згаданий вище Пилипець або на еко-курорт Ізки. Але у нас чітка мета – Синевир. Дорогою туристів обов’язково завозять на джерело мінеральної води в селі Келечин. Вода тут з дуже високим вмістом заліза, про це свідчить яскраво рудий слід в місці, де тече вода, і специфічний запах. Пити її можна тільки на місці. Навіть якщо ризикнете набрати із собою в пляшку, через кілька годин вода набуде характерного рудого осаду, і ви навряд чи захочете її пити.
Також на шляху вам попадеться санаторій «Верховина» в селі Сойми, досить відомий в радянський час. Зараз він виглядає пошарпаним часом, типова радянська будівля. Однак вода в місцевому бюветі дуже хороша і корисна, як кажуть відпочиваючі.
Нарешті ви заїжджаєте в Національний природний парк Синевир, місце мальовниче і заспокійливе. В’їзд ви точно не пропустите – побачите скупчення автобусів і машин біля оглядового майданчика, з якого відкривається приголомшливий вид на гори, особливо, якщо погода сонячна.
Тут же є кілька сувенірних крамниць, точок з кавою-чаєм-перекусом і ресторан-готель з винним погребом.
Наступна популярна зупинка – Центр реабілітації бурих ведмедів на Синевирській поляні, відкритий у 2011 році. На закритій території в 12 гектарів утримуються понад 20 ведмедів, вилучених по всій Україні з невеликих цирків, ресторанів, звіринців і у приватних власників, де не були створені належні умови для тварин.
Відвідувачі бачать лише передню частину вольєрів, куди ведмеді виходять поїсти і відпочити. Однак також тварини мають можливість йти глибше в ліс, де для них створені максимально природні умови. Тут ведмеді, які вже ніколи не зможуть вижити в дикій природі, заново вчаться йти в сплячку і борються зі стресом.
Варто зайти сюди хоча б для того, щоб поглянути в сумні очі тварин і зрозуміти, що цирки і звіринці – це не розвага, а справжнє знущання. Для того, щоб ще більше перейнятися долею вихованців центру – обов’язково зупиніться біля стенду, де докладно розписані історії кожного ведмедя.
Вхідний квиток для дітей коштує 10 гривень, для дорослих – 25 гривень. Також на вході в центр на вас чекає перша велика хвиля продавців місцевого делікатесу – різнобарвного солодкого сиропу на травах з додаванням меду з різними цілющими властивостями, який місцеві продавці чомусь називають медом. І це не найкраща рекламна кампанія, адже на мед воно не схоже, а тому туристи вважають, що їх намагаються обдурити. Сам сироп досить смачний, добре йде до чаю або кави, можливо, навіть допомагає при застуді або головних болях.
Ще кілька кілометрів – і нас чекає озеро Синевир. Про нього докладно розповідати не будемо. Докладно про найбільш унікальні озера України УНІАН.Туризм вже писав в окремому великому матеріалі. Скажемо лише, що Синевир – це найвідоміше озеро Карпат, одночасно найглибше і найбільше гірське озеро України, про нього ходить чимало легенд.
Вхідний квиток до заповідника, де знаходиться озеро Синевир, для дорослих коштує 25 гривень, за додаткову плату пропускають машини (що дуже дратує піших туристів, адже дорога там одностороння, а тротуарів немає).
Від в’їзду до самого озера йти приблизно кілометр, з некрутим підйомом. Дорога займає до півгодини, якщо йти неспішно. Навколо приголомшлива природа – вздовж дороги тече струмок, навколо густа рослинність, пташки співають. А тому настійно рекомендуємо подолати цю відстань саме пішки. Корисно і красиво.
Саме озеро Синевир за годину можна обійти стежками з зупинками для фото, а на острів навпроти головного входу ведуть містки. Якщо лінь обходити, а відразу хочеться на острів – є платна переправа на плоту. На самому острові знаходиться дерев’яний пам’ятник Сині та Виру – героям однієї з найпоширеніших тутешніх легенд.
Ми були на Синевирі на початку травня, а тому ще не працювала оренда спорядження для катання на воді, однак відповідний пункт оренди можна зустріти на шляху до озера. А ось купатися в озері заборонено – воно дуже глибоке і погано прогрівається, а тому є сильний ризик потонути.
А ще на Синевирі дуже багато жаб, у травні вони особливо активні – у них шлюбий період. Тож дивіться під ноги і просто насолоджуйтеся їх «співом».
Біля Синевира є альтанки для привалу, сувенірні лавки і точки з шашликами/напоями. Є тут і ресторан національної кухні «Трембіта». Ще один варіант – колиба «На Децу до Цімбора» на в’їзді до заповідника. Саме її радять екскурсоводи. Тут досить великі порції, можна поїсти на суму до 150 гривень з людини. Однак варто розуміти, що карпатська кухня дуже ситна і зовсім недієтична, а тому краще їсти після прогулянки. І якщо ви не їсте м’яса, краще одразу уточнюйте.
У цьому ж районі знаходиться ще одне цікаве для туристів місце – музей сільської архітектури та побуту Старе село – Колочава. До речі, багато туристів, відпочиваючі в Воловці або Пилипці, вирішуюьб їхати на Синевир не на екскурсію, а в продовження маршруту з ночівлею. У теплу пору року можна облаштувати намет, або ж зупинитися в одному з готелів на території.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓