На його броні – синьо-жовта стрічка від молодших братів, американський прапор від інструктора по стрільбі та шеврон 72-ї бригади з гаслом “Україна або смерть”. Їхніх піхотинців “Дракон” прикривав, тому отримав подарунок у знак подяки та солідарності.
Артилеристу “Дракону” 22 роки. Звати його — Андрій. Народився в одному з сіл Івано-Франківської області.
На цивілці був популярним футболістом. Потім служив строкову службу в нашому артдивізіоні. До “дємбєля” залишався 21 день – і почалась повномасштабна війна. Хлопець відразу підписав контракт з артилерією, а зізнався про це батькам тільки під час першої відпустки.
“Я пояснив, щоб не зовсім вірили новинам, бо все не так погано, як по телевізору показують. Тато прийняв, а мама все одно переживає. Я їм телефоную і кажу: “Ми підарів замочили! Мам, я живий, п’ю каву, їм кашу, все добре”. Усі пацани, з якими я служив строкову службу, підписали контракти один за одним в нашій бригаді. Побратимство – це важлива штука. У ЗСУ все не настільки страшно, як вважають цивільні. Страшно має бути тим, хто до нас прийшов з війною”, – каже артилерист.
“Дракон” зізнається, що йому також інколи буває страшно: коли ворог дуже сильно обстрілює. І розповідає, як рятується від переживань:
“Коли чую, що ось-ось має по нас прилетіти, то відволікаюсь. П’ю каву, курю дзиґарі в бліндажику, розказую хлопцям приколи, щоб вони голову не опускали. Ворог тоді влучив в порохові заряди. Пряме попадання в погреб, але всі наші залишилися живі. По нас працювали 4 години прицільно… Але пороха – це єдине, що вони знищили”.
Особовий склад залишився живий. З гарматою М777 теж все добре. Артилеристи назвали її “Марухою”. Настріл у неї чималенький – три тисячі пострілів. Гармата бойова і навіть була “поранена” через ворожий ланцет, але ефективно працює далі. “Дракон” відгукується про неї з любов’ю.
“Мені подобається моя гармата. Усе просто, швидко і надійно. У нас були випадки, коли один постріл – і мінус танк! Інколи з кількох снарядів вдається уразити техніку. Попадання залежить від порохів і від навідника. Буль-буль! Бах-бах! І все чотко”, – каже військовий.
“Дракон” – навідник, до речі. Він пишається приналежністю до Десантно-штурмових військ та гідно виконує бойові завдання. Вони з побратимами живуть під землею, ефективно мінусують противника і витримують всі складнощі служби. Бо насправді ж хто крім них?
“Якби було більше заміни, ми могли б краще їх гнати далі”, – додає боєць.
Авторство: Відділення комунікацій 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади ДШВ ЗС України.
The post “Мам, я живий! П’ю каву, їм кашу, все добре”: історія артилериста-десантника з Франківщини appeared first on Місто.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓