facebook

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС і життя після неї

Марія Флійчук із села Іллінці, що в Заболотівській громаді на Франківщині, з 19 до 27 травня 1986 року в Чорнобилі обстежувала шахтарів та військових, які боролися з наслідками аварії на атомній електростанції. За вісім безсонних діб, проведених поблизу реактора, що тлів, Марія стала свідком багатьох страшних епізодів, що відбувалися в 30-кілометровій зоні. Жінка бачила, як солдати відстрілюють тварин і вивозять їхні трупи разом із зараженим ґрунтом, як на вулицях ловили людей, які не хотіли добровільно покидати домівки. Вона пам’ятає розмови з КДБ, недбалість партійних керівників, прострочений дозиметр і перші симптоми променевої хвороби. Утім, каже Марія, якби і знала, що після цього їй ще доведеться пережити вісім викиднів, лейкоз і декілька злоякісних пухлин, все одно поїхала б у Чорнобиль.

Про те, як 22-річна медсестра з Івано-Франківщини ліквідовувала наслідки вибуху на Чорнобильській АЕС, йдеться у матеріалі Суспільного.

Пише - джерело.

19 травня 1986 року. В Чорнобиль прибуває автобус з Бородянки, де в районній лікарні розміщується штаб бригади лікарів з Івано-Франківщини. Серед спеціалістів — 22-річна випускниця Коломийського медучилища й факультету біохімії Чернівецького національного університету Марія Флійчук. Вона є наймолодшою в групі фахівців і стане єдиною з них, хто виконуватиме роботу безпосередньо в зоні відчуження.

Чорнобиль, Прип'ять, евакуація
Евакуація людей з Прип’яті, травень 1986. Фото: Ігор Костін

“Траплялися і трупи тих людей, які ховалися й не хотіли звідти виїжджати”

Марія працювала у Заболотівській лікарні, коли на атомній станції сталася катастрофа.

“Від Снятинської районної лікарні збиралася бригада лікарів. Їхали різні спеціалісти й потрібно було якраз лаборанта. Зі Снятинської лікарні його не було, і я зголосилася поїхати з їхньою бригадою. Мене ніхто не змушував, ніхто не агітував. Просто, як кажуть, за покликом серці й душі поїхала допомагати іншим”, — пригадує Марія Флійчук.

Ліквідаторка аварії на ЧАЕС, медсестра Марія Флійчук
Марія Флійчук у молодості. Фото: Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

У травні в зруйнованому реакторі четвертого енергоблока ще тривали неконтрольовані ядерні й хімічні реакції, горів графіт. В атмосферу викидалися величезні дози радіації.

“Ми бачили, які “язики” вогню виходили з четвертого енергоблока. Військові вертольоти кидали туди залізобетонні плити. Тонни, десятки тонн плити важили. Коли плита долітала до реактора, то просто розчинялася в повітрі”, — розповідає ліквідаторка.

Ліквідатор, ЧАЕС, Чорнобиль, Чорнобильська катастрофа
Ліквідатор, який працював над очищенням даху реактора № 3, Чорнобиль, травень 1986 року. Фото: Ігор Костін

У місті, оточеному блокпостами, весь час мили тротуари, дозиметристи перевіряли рівень забруднення, тривала евакуація. Утім, говорить Марія Флійчук, спочатку загрози не відчувалося.

“Зараз у нас іде війна. Ми бачимо ворога перед собою. А тоді був ще страшніший ворог, тому що він — невидимий, нечутний. Нічого не боліло, не пекло, навіть ніякого присмаку не відчувалося в роті. Зелень буяла, все цвіло”, — пригадує Марія.

Ліквідаторка Чорнобильської аварії Марія Флійчук
Ліквідаторка аварії на Чорнобильській атомній електростанції, медсестра Марія Флійчук. Фото: Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

Вперше жінка зрозуміла, наскільки страшна катастрофа сталася в ніч на 26 квітня, коли побачила, як військові відстрілюють свійських тварин — курей, котів, собак.

“Тому, що вони несли загрозу, радіацію. Коли я побачила цю картину, що людей нема, навколо всі будинки, всі хати замкнуті, а назустріч ідуть троє-четверо чоловіків з автоматами й відстрілюють… Це був просто жах. Аж сльози накочувалися, хотілося плакати. Тоді я вже відчула, яка загроза, по-справжньому”, — пригадує Марія Флійчук.

Пізніше, уже покидаючи 30-кілометрову зону, Марія зауважить, що вивозять у вантажних автомобілях військові разом із забрудненим ґрунтом.

“Там із землею, яку збирали з радіоактивним пилом, були й трупи тварин. Траплялися й трупи тих людей, які ховалися й не хотіли звідти виїжджати”, — каже Марія Флійчук.

“Основне, що нам дали, це — по три літри спирту”

Зі снятинських лікарів сформували дві бригади: у першій — троє лаборантів і водій, у другій — на одного лаборанта більше. Потрібно було обстежувати, зокрема, шахтарів, які рили тунелі під реактором, розповідає Марія. Медиків розмістили в будівлі школи-інтернату за приблизно півтора кілометра від станції. Жодних інструктажів чи навчань, пригадує ліквідаторка, не проводили.

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС
Ліквідаторка аварії на ЧАЕС Марія Флійчук. Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

“Основне, що нам дали, це — по три літри спирту”, — говорить Марія.

Бригади працювали на станції вахтовим методом.

“Вахта там довго не тривала — годину, дві — найбільше, тому що радіація була дуже висока, підвищена не те, що в рази, а в тисячі разів. Ми проводили огляди, брали аналіз крові на дослідження: яку дозу людина отримала, чи може працювати далі, чи може виходити на вахту, чи потрібно відправляти за зону”, — пригадує Марія Флійчук.

Забір крові лікарі проводили там, де і спали.

“Інакше не можна було. Уявіть собі: щогодини треба робити аналіз. Людина ж також не той самий реактор, аби працювати цілодобово. Ми старалися міняти: ішла одна поспати — друга заміняла. 24 на 7, у нас не було графіку роботи”, — розповідає ліквідаторка.

За добу бригада могла обстежити до 900 людей — вручну визначити рівень гемоглобіну й порахувати лейкоцити.

“Тоді дивилися у мікроскоп, з камерою Горяєва, заповнювали, рахували. Ми виховані були, що треба — значить треба, хоч була втомленість, недосипання. В нас не було жодної такої ночі, що можна було б поспати принаймні п’ять-шість годин. Але ми трималися духом, знали, що від цього залежить доля інших людей. Мусили виконувати свій обов’язок”, — говорить Марія Флійчук.

Крім шахтарів, медики перевіряли й військових.

“По території стояли молоді солдатики по 18-19 років. І вони також там падали. Якщо, наприклад, рівень лейкоцитів був дуже високий або навпаки падав, і є підтвердження, що ця людина отримала ледь не смертельну дозу, — її вивозили”, — розповідає Марія Флійчук.

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС
Ліквідаторка аварії на Чорнобильській атомній електростанції, медсестра Марія Флійчук. Фото: Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

Хворих відправляли переважно в медзаклади в Іванківський та Бородянський райони. Якщо там підтверджували, що людина отримала значну дозу опромінення, її скеровували до Києва.

Марія Флійчук розповідає, що головний біль, слабкість і запаморочення відчувалися в ліквідаторів перманентно. У працівників станції, які отримали опіки, були нудота і рвота через сильне зневоднення.

“Був 19-річний хлопчина, який разом з іншими охороняв ліс. Ліс якраз вбирав і пил, і випромінювання. Радіація з нього виділялася страшними дозами. І той хлопчина прямо там упав. Його вже в дуже важкому стані до нас привезли. Ми зробили аналіз, то були вже лиш поодинокі лейкоцити. І його літаком відправили відразу в Київ”, — пригадує ліквідаторка.

Прострочені дозиметри й носові кровотечі

Найперше радіація вражає кровотворні органи — печінку й селезінку, пояснює Марія Флійчук. Через це порушується нормальний ріст червоних кров’яних тілець.

“Людина вдихає радіоактивний пил і настає сухість у носі. Тромбоцитів, що відповідають за згортання крові, не вистачає. Знижується гемоглобін і в людини — моментально з’являються носові кровотечі”, — каже Марія.

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС
У Марії Флійчук носові кровотечі почалися на п’ятий день перебування в Чорнобильській зоні. Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

У неї носові кровотечі почалися на п’ятий день перебування в зоні. Тоді ліквідаторка ще не знала, що в неї почалася променева хвороба.

“Керівники влади, які тоді приїжджали до нас, були у свинцевих костюмах, захищені, у них протигази були відповідні. А нам давали що? “Пелюстки” [ред. — респіратори], білі костюми. І жодного більше захисту не було. Скільки було такого, що вчасно нам не міняли ці костюми, не міняли респіратори. Нема, то нема, обходилися, як є”, — пригадує Марія Флійчук.

Читайте також:  Пенсії в Україні в 2019 році підвищать ще раз, у грудні, потім у січні 2020, а наступний перерахунок заплановано на березень

Для профілактики усім роздавали препарати з йодом. Утім, каже Марія, він швидко розчинявся й не захищав від впливу урану, стронцію чи плутонію. Крім того, кожен лаборант мав індивідуальні накопичувач дози й дозиметр. Але рівня опромінення, яке Марія отримала в зоні, вона досі не знає.

“Було таке халатне ставлення від тодішнього уряду. Коли ми здавали накопичувачі, щоб дізнатися свою дозу, то хлопці сміялися й казали: “Подивіться, що на них пише”. Термін дії вийшов у 1969 році”, — говорить ліквідаторка.

“Все добре, ліквідація йде успішно, ніяких жертв немає”

Доки Марія з колегами працювали в лабораторії, із 30-кілометрової зони ще евакуйовували місцевих. Часто, пригадує ліквідаторка, людей просто ловили на вулицях і вивозили.

Вони нічого не мали права взяти — лише документи, і то не всі. Це просто був жах. Дітей хапали у школах класами — і в автобус. Діти не знали, де батьки, батьки не знали, де діти. Дуже багато людей ховалися у підвалах. Це був невидимий ворог. Люди не вірили, що це їм несе небезпеку, і вони просто не хотіли їхати із зони”, — розповідає Марія.

Але про те, що відбувалося в межах зони відчуження, потрібно було мовчати. З Марією Флійчук працівники КДБ проводили бесіди двічі.

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС
Ліквідаторка аварії на Чорнобильській атомній електростанції, медсестра Марія Флійчук. Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

“Ми вже мали їхати. Сказали: “Ні, ти давай сюди. Що ти там будеш бачити, ти нічого не повинна ні чути, ні знати, ні говорити. Зрозуміла? Тримати язик за зубами, менше говорити. Все добре, ліквідація йде успішно, ніяких жертв немає”, — переповідає Марія Флійчук.

Аби люди “перебували в піднесеному настрої”, разом із партійною номенклатурою на станцію приїжджали музичні виконавці.

“Кожен вечір концерти крутили, щоб люди думали, що все добре, все прекрасно. Були й Пугачова, і Кіркоров”, — пригадує ліквідаторка.

Вісім викиднів, гострий лейкоз

Марія Флійчук виїхала з Чорнобиля 27 травня, провівши в зоні відчуження вісім днів. Спочатку цілу бригаду відправили в Іванківську лікарню, де медики допрацьовували ще три дні відрядження. Звідти — додому.

Після повернення зі станції час від часу у Марії носом текла кров. Через два роки з’явилися головний біль, загальна слабкість, утома. Коли жінка завагітніла, то впала в кому.

“Коли мене забрали в лікарню, зробили аналіз крові, то побачили зміни навіть у формулі: лейкоцити та гемоглобін — низькі. Того самого дня, коли я впала у кому, стався викидень. На третій день мене відправили у Франківськ, у гематологічне відділення, з підозрою на гострий лейкоз”, — розповідає Марія.

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС і життя після неї
Марія Флійчук працює медичною сестрою у ліцеї. Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

Загалом у неї сталося вісім викиднів. Після першого лікарі, продовжує жінка, зрозуміли, що в її організмі почалися мутації: “Коли стався цей викидень, то одна дитинка була нормально сформована, а друге — як додаток до тієї дитини. То мали бути двійнята. Одна дитина формувалася, а в другої не було ні ніг, ні рук, ні голови”.

Спочатку Марія лікувалася в Івано-Франківську.

“Мені сказали взагалі, що я — не жилець. Тоді [ред. у 1989 році] мене з Франківська терміново санавіацією відправили в Київ. Там [у Київському радіологічному центрі] я пів року провела безвиїзно в лікарні, підключена до плазмаферезу”, — розповідає ліквідаторка.

Одного хворого в центрі лікували по десять докторів наук, додає Марія. Зокрема, були медики зі США та Японії.

“Ми були, як піддослідні кролики. Але лікували тоді безкоштовно. Вони захищали на цьому дисертації, вони на нас училися, але завдяки їм я сьогодні й живу. Через три-чотири роки змінили діагноз. Вже не гостра форма лейкозу, а хронічна”, — каже Марія.

У Києві ліквідаторці оформили інвалідність із прив’язкою до наслідків аварії на ЧАЕС — першій з тодішнього Снятинського району. У Марії Флійчук — три пухлини на печінці, декілька — на щитоподібній залозі.

“Дехто каже: “Я тебе туди не посилав”. Правильно, ніхто мене туди не посилав. Але якби всі так сказали, то що б було зараз? Ми б не дожили навіть до цих днів, якби ніхто не поїхав” — каже Марія Флійчук.

Ліквідатори, продовжує Марія, для неї — “побратими, за яких вона віддала б душу”.

“Тих, що я була з ними безпосередньо в Чорнобилі, то їх уже нема нікого в живих. З нашої бригади, з 30 людей, залишилися один шофер, медсестра і я”, — говорить жінка.

“Якби я мала здоров’я і років трохи менше, я б сміливо пішла на фронт”

Останні 11 років Марія Флійчук працює медсестрою в ліцеї в рідному селі Іллінці. Щороку 26 квітня й 14 грудня [День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС] вона розповідає учням про дні, проведені поблизу ЧАЕС навесні 1986 року.

“Ви знаєте, я була так приємно здивована, що діти деякі плакали, коли я розповідала. Дитина розуміє, який біль був, яке було лихо. Є діти, які сприймають, розуміють це все. І багато знають”, — ділиться Марія.

Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС
Ліквідаторка аварії на ЧАЕС Марія Флійчук. Фото: Суспільне Івано-Франківськ/Степан Пенкалюк

У ліцеї учні й вчителі плетуть маскувальні сітки й збирають допомогу воїнам на фронт, розповідає Марія Флійчук.

“Хотілося, щоб не забували солдатів, що зараз борються за нашу державу так, як ми колись боролися за весь світ”, — каже жінка.

Вона також організовує збори серед членів громадської організації “Снятинська спілка Чорнобиль”, яку очолює понад 15 років.

“Якби я мала здоров’я і років трохи менше, я б сміливо пішла на фронт”, — каже Марія.

Жінка також пригадує, що відчувала, коли на початку повномасштабного вторгнення росіяни зайшли на територію ЧАЕС й окопалися в “рудому лісі”: “Ви знаєте, я не є злою людиною, але я хотіла, щоб вони звідти не вийшли. Якби була моя воля, я б навпаки туди радіацію надіслала таку, щоб вони звідти не повилізали”.

“Якщо буде друга така катастрофа, то це вже буде кінець людства”

Марія Флійчук каже, що статус потерпілих внаслідок катастрофи на ЧАЕС мають мати всі українці, незалежно від місця проживання. Разом із тим, додає жінка, від держави до ліквідаторів хочеться більше уваги.

“Цим людям [ліквідаторам] треба подякувати, що вони йшли й не думали ні за пільги, ні за що. Тоді навіть закону не було, щоб сказати: “О, ти йшла, бо чула, що тобі дадуть вдесятеро зарплату більшу”. Та ніхто цього не знав і не чув. Я розумію, що йде війна, розумію, що немає грошей, але хоч увагу, хоч тих пару гривень людині дай, щоб вона хоч на річницю могла собі посидіти в кафе. Просто, щоб не забували, щоб думали, бо якщо буде друга така катастрофа, то це вже дійсно буде кінець людства”, — завершує розмову Марія Флійчук.

The post Ліквідаторка з Франківщини Марія Флійчук про аварію на ЧАЕС і життя після неї appeared first on Місто.

Популярні дописи:

Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓


Читайте також: