Люся знайшла у кишені чоловіка ключі. Далі трапилось дещо несподіване
Люся дуже любила свого чоловіка. Ніколи не мала від нього секретів. Та і він не мав, аж поки одного разу не трапилось дещо несподіване.
Якось у суботу Василь пішов вигуляти собаку. Одягнув спортивну куртку, а та, у якій ходив на роботу залишилася вдома. Дружина тим часом взялася за прибирання.
«Сабацюри два. Страх Божий, як брудно у квартирі. На дивані лежать цілими днями…. не знаю, як дупа їх не болить, а я маю всю хатню роботу робити. На тумбочці м’ясиво недоїдене, на килимі плями від соусу, на хатніх тапочках останки пюре. Як так можна! А той псище не кращий від господаря, ніжку від підставки під телевізор погриз, шерсть свою по всіх кімнатах розгубив… Ледацюги два! Паскудники!» – бубоніла вона собі під ніс, тягаючи за собою пилосмок.
Та так розмахувала від невдоволення руками, що зачепила Василеву куртку. Вона впала і з кишені випав ключ.
«А це ще що таке? – аж побордорвіла жінка. – Із гламурним рожевим котярою… чи то кицька може. Це – не ключ від нашої квартири! А, осоружний гульвіса! Він коханку завів!» – почала верещати Люся.
Вона то біліла від думки про зраду, то чорніла від люті, то синіла від того, що дихати ставало важко.
Не довго думаючи, зателефонувала матері:
«Уявляєш, я в нього ключ знайшла! – заголосила у слухавку. – Потвора! А я йому вірила, як мале дитинча! Панькалася з ним, носилася як із мальованим яйцем! А він любаску знайшов!»
«Ой, дівонько моя люба! – заревіла у відповідь Антоніна Петрівна. – Кидай його зараз же, збирай речі і їдь до мене. Не кажи нічого, бо ще переговорить, обмане ще більше. Говорити – не мішки тягати. Вони це, баболюби вміють! І не думай його пробачати! Не буде із пса солонини! Ще моя покійна бабуся казала: «Козла бійся спереду, коня — ззаду, а лиху людину — з обох боків!». Отже, не тягни гуму! Дуй до мене! У понеділок заяву на розлучення понесемо і по всьому! Хай живе собі зі своїми курвами! Не гідний він такої кралечки, як ти, моя лебідонько!»
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓