Уляна Пилипець
Пікапи, дрони, генератори, мікроавтобуси, тепловізори, квадроцикли, аптечки — два роки українці не перестають збирати гроші для допомоги військовим. Збори стали звичним явищем у соцмережах, а для когось це й взагалі ранкова звичка — прокинувся та допоміг війську. Зборів багато і щоразу нові: то від близьких, знайомих, великих та малих фондів. Попри це часто можна зустрітись із наріканнями, що українці стали менше донатити. Та чи дійсно це так?
Робити не з примусу
Донатами ми найперше допомагаємо самі собі. Так вважає Оксана МОСПАНЮК, радіоведуча «Західного полюсу», син якої воює. Не державі, не владі, а собі.
«Бо якщо зупинимося помагати одне одному, то перестанемо бути людьми. Бо якщо втомимося допомагати хлопцям, то нам буде край. Адже наші хлопці потребують нашої допомоги, і щоразу, коли ми донатимо, закриваємо черговий збір — ми допомагаємо хлопцям долати ворога. Я не вважаю себе волонтером, я — мама військового, яка хоче, щоб її дитина повернулася додому», — каже Оксана.
Її син уже понад два роки воює у складі 102-ї бригади Сил територіальної оборони Івано-Франківщини — разом із побратимами на Запорізькому напрямку знищує ворога. За цей час Оксана разом із колегами закрила чималу кількість зборів — це ті запити, які надходять від самих військових, а стосуються здебільшого різноманітної техніки, маскувальних сіток, медикаментів тощо. Окрім цього, організовує збори для значної кількості військових підрозділів, які воюють на різних напрямках фронту.
«Не пригадаю, на що саме відкрила свій перший збір, але так є — я не можу стояти осторонь і не допомагати. Запитів не меншає, зараз чи не найбільше потрібно FPV-дронів, РЕБ-систем, колючих дротів, які слугують для захисту тощо. Якщо раніше багато запитів було на допомогу, яку потребували і цивільні, і військові, то зараз — суто вищезазначене», — говорить Моспанюк.
За її словами, з початком повномасштабної війни люди донатили у великі фонди, а нині більше зосередили увагу на донатах у локальні збори — рідним, друзям чи знайомим.
«І це теж добре, адже люди не припиняють допомагати, і донатити потрібно з добром, а не через те, що хтось змушує. Буває й таке, що люди не розуміють, для чого ми відкрили той чи інший збір. Тоді ми пояснюємо, як це допоможе військовим, і люди долучаються. Тут також важлива й комунікація», — переконана Оксана Моспанюк.
Бути корисним не важко
Якщо з певних причин не може людина долучитись коштами, у місті й області є багато волонтерських ініціатив, які потребують рук: плетіння сіток, завантаження вантажів, плетіння «чугайстриків» тощо.
«Головне — мати бажання допомогти, тоді знайти спосіб, як бути корисним, не так важко. Достатньо просто зайти у соцмережу, забити у «Пошук», наприклад, «Плетіння сіток» — і висвітить дуже багато оголошень, де потрібні руки. Це теж велика допомога, адже сіток хлопці потребують дуже багато», — радить франківка.
Донатять усі
Франківська журналістка і волонтерка Оксана ГОВЕРА з початку повномасштабного вторгнення активно допомагає військовим — донатить і організовує збори.
«Перший збір організувала наприкінці березня 2022 року, — пригадує волонтерка. — Тоді знайомі написали мені, що потребують авто, я готова була відгукнутись та долучитись грошима, але якось склались обставини, що минув після повідомлення тиждень, а номер картки так і не надіслали… Згодом до мене зателефонували ще військові і просили допомогти збором на авто, я розповіла цю історію колежанці своїй, а вона відповідає: «Пиши у фейсбук і відкривай збір».
Приміром, за словами Оксани Говери, закрили не один десяток зборів — завдяки людям та соціальним мережам. Донати, каже вона, не зменшуються, навпаки — запитів стає більше, вони стають дорожчими.
«Я проти того, аби порівнювати, хто і як донатив, і мені дивно чути, що волонтери можуть скаржитись на те, що люди донатять менше. Ні. Пояснюю я це тим, що якщо, наприклад, мій допис у соцмережі читає 800 друзів, то ті і 800 друзів донатять. Це бульбашка. Не можна звинувачувати когось, що вони не донатять. Кожен долучається як може — хтось служить, хтось до ночі сітки плете, хтось возить машини. І я переконана в тому, що людей, які не донатять, немає», — говорить вона.
Треба все перевіряти
«Чоловіка ошукали шахраї на 37 тисяч гривень, коли той хотів придбати авто для ЗСУ» — такими заголовками часто рясніють новини на українських ЗМІ. Такі ситуації можуть демотивовувати людей донатити. Мовляв, я не буду це робити, бо боюсь потрапити на шахраїв. Як цього уникнути?
Оксана Говера радить не легковажити і обов’язково перевірити картку, дані та соцмережі того, хто збирає кошти, якщо це незнайома людина.
«Завдяки соцмережам волонтерство стало публічним, і це чудово, адже так значно легше дізнатись про той чи інший збір, долучитись до нього чи самому організувати і перевірити достовірність», — радить Оксана Говера.
Якщо ви бачите збір, але не знаєте людину, яка збирає, — пошукайте про неї інформацію, про банківські рахунки, запитайте в інших, зрештою — задонатьте у збір знайомих вам осіб.
«Пригадую ситуацію, коли мені зателефонував один військовий і попросив кошти на якусь техніку, я вже й не пригадаю, але наголосив на тому, що його не має у соціальних мережах. Я відмовила і пояснюю чому: я не зможу знайти інформацію про цю людину. Можливо, це доброчесна людина і я потім лікті кусатиму, що не допомогла, але я ж звітую про кошти і просто так комусь надсилати я не буду», — продовжує Говера.
Наголошує й волонтерка на тому, що не можна звинувачувати державу в тому, що вона не забезпечує необхідним.
«Роботу волонтерів важко переоцінити, але і державу не варто знецінювати. Допомога війську — це комплексна робота як держави, так і волонтерів. І звинувачувати когось у бездіяльності — це грати на руку ворогові. Весь негатив у бік держави, армії, тилу, треба фільтрувати — зупинитися, видихнути і шукати коріння цієї інформації, а це — росія», — переконана жінка.
Ранкова звичка
Розділяє цю думку й Мирослав ФЕДОРКІВ, волонтер Благодійного фонду «АВТО ФРОНТУ», який уже понад два роки, день у день, не зупиняється допомагати війську.
«Держава забезпечує фронт зброєю — тим, що важко волонтерам. Ми чинимо опір державі з численними перевагами в особовому складі, але ми обрали шлях не здаватися, і ось, коли бачиш, як люди об’єднують зусилля задля допомоги, — це мотивує як волонтерів, так і самих військових на лінії фронту», — каже Федорків.
Волонтер зізнається, що щоранку складає план роботи на день і один з перших пунктів — донат.
«Коли люди кажуть, що не будуть донатити, бо платять податки і з них має йти допомога війську. Я називаю це агресивним захистом. Інакше я це пояснити не можу. На щастя, в моєму оточенні таких людей не існує зовсім. Ми повинні бути свідомими того, що наші старання повинні перевищувати ворога», — переконаний Федорків.
«Держава вирішувала б ці питання довше, — додає Мирослав Федорків. — 30 мільйонів українців воюють проти 145 мільйонів. Якщо воювати симетрично, то не виграємо. Тож наші старання повинні перевищувати ворога. Кожен із нас має пожертвувати часом, зусиллями і коштами на допомогу війську».
Мирослав Федорків почав активно допомагати війську з весни 2022 року. Здебільшого готує автомоблі та передає бійцям. «Спочатку постійно бігали на вокзал, зустрічали людей, тоді почали займатися допомогою, збирати на машини, антидронівські рушниці… — пригадує він. — У нас є ціла організація зі знайомих, їхніх знайомих… Кожна група цих людей задіяні: шукають за кордоном, привозять сюди, роблять документи, огляд на СТО… Це багато механізмів, які працюють на той самий результат».
Федорків додає, що тенденції по донатах за час повномасштабної війни не змінилися: «Ми як збирали тиждень на машину, так і зараз збираємо. Тим паче вже є напрацьоване коло тих, хто донатить. Я звітую у соцмережах, постійно тримаю в курсі, і людям подобається — це про довіру та відповідальність».
Мирослав каже, що є проблеми з пошуком запчастин, але вже чималий досвід дозволяє мінімізувати помилки. Чоловік радить не розпилюватися на кожен збір, а зосередитись на допомозі кільком чи комусь одному або ж певному виду військ. 
The post Донат як звичка, або чому важливо продовжувати допомагати appeared first on Місто.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓