Оточуйте себе українським: мовна волонтерка розповіла про перші інспекції й спростувала деякі міфи

Ольга Петрів працює доценткою кафедри української філології Університету Короля Данила. Каже, що оскільки вона корінна іванофранківка, то питання мови їй ніколи не було і не буде байдужим.

Окрім того, до мовного волонтерства її спонукала професія. Можна сказати, що поєдналося особисте та професійне.

«Насправді мовний волонтер не має чіткого графіку. Оскільки це робота на громадських засадах, то все відбувається у вільний час. Мені найбільш імпонують перевірки різних закладів: кавʼярень, ресторанів, крамниць, аптек, салонів краси», — ділиться волонтерка.

Яким чином відбувається інспекція?

До прикладу, людина йде купувати продукти і під час покупки звертає увагу на вивіски, етикетки, чи вони всі українською мовою.

«Нещодавно я була в одному з магазинів косметики. Загалом усе, що залежить від консультантів, виконується добре. Тобто ціни, етикетки – українською. Проте я знайшла кілька продуктів, на яких виробник зробив опис російською мовою. Звернула на це увагу керівника магазину, зробила відповідний запис у книзі скарг та пропозицій. Тобто попросила, щоб здійснили переклад державною мовою».

Жінка наголошує, що процес інспекції відбувається лагідно та ввічливо. Мовні волонтери просто дбають про те, щоб у місті все було рідне та українське, словом, комфортне.

Пані Ольга розвінчує міф, який виник в уявленнях багатьох людей, ніби мовний волонтер — це страшний інспектор, який ганяє російськомовних мешканців міста. Це зовсім не так. 

«Ми, іванофранківці, хочемо, щоб у нашому місті ми мали все українське. Для нас це важливо. Тому йпроводимо ці інспекції. Щоб продукцію, яку виставляють на наших полицях, перекладали українською мовою. Інакше це можна сприйняти, як пряму зневагу до українського народу, який вже десятий рік воює з російськими окупантами. Українська мова на привезених товарах – це елементарний вияв поваги».

Усі знають, що в Івано-Франківську є вимушено переміщені особи.

«Розуміємо, що їм важко адаптуватися. Вони покинули свій рідний дім і приїхали до нас. Але ми маємо допомагати їм. Можливо, у рідних містах вони використовували вспілкуванні іншу мову. Тому наше завдання – допомогти їм влитися у франківську спільноту, яка береже свої традиції, свою культуру, бо для нас це важливо».

Головна мета мовних волонтерів — не карати, не сварити, не погрожувати, а спонукати людей говорити державною мовою.

«Ми запрошуємо на курси української мови. Вони відбуваються як очно, так і онлайн. Усе для зручності людей. Пропонуємо читати українську літературу, слухати українську музику і в побуті теж спілкуватися українською».

Команда мовних волонтерів готова до будь-яких  реакцій з боку співрозмовників. На перших зборах усім роздали памʼятки з побажаннями, як має поводитись волонтер. Серед них є і заборона застосування фізичної сили, і спонукання до ведення ввічливої розмови.

«Якщо ми чуємо російську мову, то пропонуємо переходити на українську і запрошуємо на курси державної мови. Розумію, що будь-яка дія викликає протидію. Чим більше тиснути на людину, тим більше вона буде тиснути у відповідь. Але ми мусимо тільки своїм прикладом, заохоченням, позитивним налаштуванням до людей допомагати їм переходити на українську мову. Як казала Ірина Фаріон, мова –  це чинник національної безпеки і вісь нашої ідентичності. Уже з перших днів війни мова допомагала розпізнавати ворога. Кожен пам’ятає крилату фразу: «Кропивницькі паляниці зі смаком полуниці продаються у крамниці біля Укрзалізниці». Тільки українець може це вимовити. І це є показником важливості єдиної мови для розрізнення свій – чужий».

Ольга Петрів каже, що 400 років тотальної русифікації дали свої плоди і, справді, частина українців говорить російською. Це велика біда. І якщо 400 років здійснювалась русифікація, то, виходить, потрібно ще 400 років, щоб виправити ситуацію. Хоча це все, звісно ж, умовно. І в нас немає стільки часу. Хотілося б, щоб цей процес відбувся набагато швидше. І ми не можемо розводити внутрішні чвари через мову, оскільки це тільки грає на руку ворогові. У нас всіх зараз є спільна мета – виграти війну з російським монстром, і, обираючи певну мовну позицію, особистість робить свій світоглядний вибір.

«Людина, що переходить на українську, має відчути, що від мови йде світло, позитивний український дух і відповідна система цінностей. Якщо ці цінності збігаються з її картиною світу, то вона сама буде робити цей національномовний вибір і здійснювати перехід. Якщо ж з певних причин опанувати державну мову їй буде складно, то вона буде казати вже своїм дітям, щоб вчили українську. Це можна порівняти з вивченням англійської. Помітно, що українці середніх і старших літздебільшого не опанували іноземну мову достатньою мірою, однак своїх дітей вони усяко заохочуютьвчити англійську, навіть не шкодують грошей нарепетиторів, бо розуміють, що це внесок у майбутнє. Так само має бути і з українською».

Мовна волонтерка каже, що реакції у людей при спілкуванні бувають дуже різними. Хтось просто дякує за поради, хтось залишається байдужим. 

«Була ситуація, коли двоє людей у приватній бесіді спілкувалися російською. Звичайно, вони малина це право згідно з законодавством. Коли я звернулася до них державною, вони теж автоматично перейшли на українську. За це потрібно дякувати. Також був чоловік із Запоріжжя. У спілкуванні виявив абсолютну байдужість до пропозиції мовнихкурсів та переходу на українську. Але, попри це, з нами намагався говорити українською, хоч йому було непросто. Це приємно».

Пані Оля каже, що процес переходу на українську в наш час є обовʼязковим та незворотним,щоб залишитися окремим народом, окремою державоюОточуйте себе українським: мовна волонтерка розповіла про перші інспекції й спростувала деякі міфи appeared first on Місто.