Боляче, важко і нешвидко: чому багато військових після протезування все одно не ходять

Наталя Мостова

Хірургія, протезування й реабілітація хоч і є складовими одного процесу, але на практиці функціонують окремо одне від одного. І це проблема.

Часто після ампутації, протезування і законних трьох тижнів реабілітації за державний кошт боєць опиняється вдома без підтримки та подальшої важливої реабілітації. Він розгублений і не зовсім розуміє, куди звернутися далі. Тоді як для реабілітації головне — не проґавити момент. Аби потім протези не простоювали вдома в кутку, а ветеран тонув у депресії.

«Якщо не буду ішачити, — мені капут»

Денис Литвинов із Запорізької області пережив подвійну ампутацію — ноги відсікло під час мінометного обстрілу. Бійця протезували на Франківщині, тепер він тут опановує протези.

«Я одразу розумів: якщо не буду ішачити в залі з реабілітологом, — мені капут, — усміхається військовий. — Хлопці часто думають, що отримали протези і на цьому кінець — стануть і зразу підуть на них. Але це те саме, що купити авто і зеленого поняття не мати, як ним керувати. Аби нормально ходити на нових ногах, треба добряче попрацювати над собою, падати, підійматися, знову падати… Так мусить бути».

Денис — один із небагатьох, кому з першого разу вдалося покрокувати на навчальних протезах. Боєць каже, що він просто мав сильну жагу знову ходити.

Як пояснює воїн, найчастіша проблема в тому, що багато протезованих бійців недооцінюють важливість реабілітації, нехтують нею, вважаючи, що це безглузда витрата часу і самому можна навчитися ходити. Але без кваліфікованої реабілітації це просто неможливо.

«Вони лінуються займатися, бо це боляче, важко, неприємно і довго. Тим паче хороший реабілітолог не «сюсюкається» з тобою: став і робиш, попри втому і біль, часто дуже сильний біль, — продовжує ветеран. — Хлопці бояться падати. І поки вони бояться, час спливає. Тіло кам’яніє, а далі буде ще складніше».

Що робити далі?

Пораненим військовослужбовцям держава покриває вартість протезів. Їх роблять індивідуально для кожної людини з урахуванням потреб та особливостей тіла.

Як військовий отримує протез? Спершу отримує рішення військово-лікарської комісії, яка визначить потребу в протезуванні. Далі надсилає до Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю заявку на отримання допоміжних засобів реабілітації. У проміжку між обстеженням та виготовленням протеза пацієнт може схуднути або набрати вагу — тоді процедуру потрібно проводити заново.

Військовий може самостійно обирати підприємство для отримання протеза. В Україні понад 60 підприємств протезують кінцівки за бюджетний кошт. Після підтвердження заявки поранений звертається до обраного підприємства, де фахівці підбирають протез і виготовляють. Держава компенсує вартість протеза напряму підприємству.

Реабілітація протягом трьох тижнів після протезування здійснюється також за державний кошт. Як правило, її проходять у державному медзакладі або на базі компанії, яка виготовила протез.

А потім багато хлопців почуваються розгубленими: що робити далі та який заклад для реабілітації обрати? Адже, щоб опанувати протези, скажімо, нижніх кінцівок, трьох тижнів замало, потрібно приблизно від пів року постійної реабілітації. І це вже стає відповідальністю самого військового, зокрема і в фінансовому плані.

Дива не буде

Загалом опанування ходи на протезах залежить від рівня ампутації, компетентності протезиста й фізичного терапевта і, звісно ж, бажання самого бійця.

«Якщо ампутація однієї кінцівки нижче коліна, то за 21 день в принципі можливо поставити на ноги, але це при хорошому темпі занять і реабілітації ще до протезування, — каже фізичний терапевт Лілія Олексюк, засновниця Реабілітаційного центру святого Юди-Тадея. — А в решті випадків цього часу недостатньо. Наприклад, при подвійній ампутації нижніх кінцівок протягом 21 дня реабілітації людина, можливо, навчиться лише стояти на ногах».

Хірургія, реабілітація й протезування хоч і є складовими одного процесу, але на практиці функціонують окремо одне від одного. І це проблема.

У реабілітації головне — не проґавити момент і вчасно розпочати і продовжити скільки треба, щоб не допустити незворотних змін. Інакше неможливо буде реабілітувати на сто відсотків.

Щоб людина могла максимально комфортно користуватися протезом, потрібна правильно підібрана реабілітація. Хлопці після лікування і протезування стикаються з низкою проблем: біль у куксі, слабкість м’язів, біль у спині, кульгавість та розчарування. Самих протезів — замало. Тіло треба правильно підготувати ще навіть до протезування: спину, м’язи, кукси, прес. Оскільки ніг більше немає, інші м’язи необхідно навчити брати на себе додаткові функції — це не стається за день.

Читайте також:  Український інститут нацпамʼяті визначив ключові напрямки роботи на 2023 рік

Також важливо навчитися розподіляти навантаження порівну на дві кінцівки. Якщо протез зробили неправильно або неточна довжина кінцівки, то деформуються м’язи спини і людина постійно перекошується на один бік. Через це не може контролювати рух згинання та розгинання коліна.

«Бійці часто не до кінця розуміють важливе: якщо навчиться неправильно ходити на протезах, то так буде вже до кінця життя, — пояснює фізичний терапевт Роман Кирилюк. — Спину і таз буде постійно «крутити» в різні боки, ходитиме по лікарях і толку особливого не буде все одно».

У випадку ампутованих верхніх кінцівок реабілітація більш складна, адже треба відновити дрібну моторику — це важче і довше.

Лілія Олексюк пригадує військового, який відмовився від професійної реабілітації, натомість вирішив, що вдома буде сам вчитися ходити на протезах. Зрештою поміняв чотири протези. Він був переконаний, що проблема саме в якості протезів і в тих, хто їх робить. Але насправді проблема була у відсутності правильної реабілітації з фахівцем, який тямить у функціональній анатомії.

Щоб ніде не тиснуло

Кожен пацієнт індивідуально звикає до свого протеза. Тим паче в процесі реабілітація кукса змінюється: зменшується, збільшується, набрякає, запалюється тощо, тож куксоприймач так само треба, щоб протезист постійно коригував. Це може тривати навіть більше року.

«Це все одно, що мати 36-й розмір ноги, але надягнути взуття 42-го розміру — так не має бути, — пояснює реабілітолог. — Людині повинно бути максимально зручно на протезах. Важливо, щоб нічого ніде не тиснуло, не натирало і не хиталося».

Як розповідає фізичний терапевт, багато хлопців поїхали протезуватися за кордон, але якщо іноземна компанія не має представництва в Україні, то це може стати потім проблемою — в процесі реабілітації не буде кому обслуговувати ці протези, наприклад, корегувати куксоприймач.

«Пам’ятаю одного воїна, якого протезували в Америці, — розповідає Лілія Олексюк. — Якщо провести аналогію з авто, то його протези були ніби «Феррарі» — супер класу. Але, знаєте, що було далі? Військовий приїхав до нас на кріслі колісному, а його протези-«Феррарі» стояли збоку. Боєць не міг стояти на висококласних американських протезах. Його не навчили на них ходити і не реабілітували — просто не вистачило часу. Мало того, через деякий час ще й кукса змінилася, а зробити відповідні зміни в протезі нема кому. Тому протезуватися найліпше максимально близько до місця, де будуть обслуговувати ті протези».

“Встав і пішов”

Найліпша мотивація для бійців — бачити приклад, як такий самий з протезами усе зміг. «Ви би чули, як вони в залі підбадьорюють один одного, — усміхається Лілія Олексюк. — Дуже жорстко і різко. Ніхто ні з ким не бавиться: «Я зміг і ти зможеш, встав і пішов гарувати над собою!». І, знаєте, це працює».

«А ще їх мотивують жінки, — додає Роман Кирилюк. — Їхні і не їхні. Просто жінки. Увага від жінок. Для багатьох це дуже важливо. Знову ходити, бо пообіцяв дружині. Знову ходити, щоб піти на побачення з дівчиною, яка сподобалася».

Фізичний терапевт каже, що не кожен реабілітолог може працювати з протезованими бійцями. Найперше — це важкувато фізично. І психологічно буває нелегко.

«Коли він дуже втомлений чи сильно боляче, — може послати під три чорти, але все одно встає і йде робити те, що я кажу. Я не ображаюся. Ще й можу відповісти так само. Потім регочемо самі з себе, — усміхається Роман. — Це нормальні людські стосунки — всіляке буває».

Часто військові, які опановують протези на нижніх кінцівках, бояться використовувати практику падіння, але у всьому світі це перше, чого вчать людей з ампутацією. Як каже фізіотерапевт, дуже важливо, аби вони навчилися підводитись в будь-якій ситуації. І краще навчитися цього у залі з реабілітологом.

The post Боляче, важко і нешвидко: чому багато військових після протезування все одно не ходять appeared first on Місто.

Популярні дописи:

Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓


Читайте також: