Назар Тимішак на псевдо Катана — військовослужбовець із села Саджава Богородчанської громади, що на Івано-Франківщині. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, він вступив в підрозділ Сил спеціальних операцій “Азов”. Військову службу розпочинав гранатометником й кулеметником. Згодом став зв’язківцем. Після боїв за Бахмут Назар Тимішак почав працювати із засобами радіоелектронної боротьби, що допомагають “глушити” та збивати з курсу російські БпЛА.
Про свої перші бої у піхоті, роботу на РЕБ та побратимство у 3 окремій штурмовій бригаді Збройних сил України, боєць на псевдо Катана розповів Суспільному.
Трофейна зброя
До війни Назар Тимішак працював у ІТ-сфері. Завдяки досвіду у програмуванні та радіоелектроніці йому запропонували бути зв’язківцем у підрозділі Сил спеціальних операцій “Азов”, згодом плани змінилися.
“Сказали, що спочатку побудеш на посаді гранатометника. Коли нас направили на Запорізький напрямок, гранатомета в мене не було, але був кулемет. Треба було вміти працювати зі всім, тож вчилися одразу на позиціях”, — каже Назар Тимішак.
Кулемет, з якого військовослужбовець боронив свою позицію, був трофейним російським “Утьосом”.
“Першим моїм запитанням було: “Де запобіжник?” Мені кажуть: “У цієї зброї його немає”. Тобто просто вставляєш патронну стрічку і працюєш. Зброя — трофейна. Вона у той час переходила від нас до противника, від противника до нас”, — пригадує Назар.
Боєць продовжує: “Насправді, не дуже було важко. Ми знали, що маємо робити. На Запорізькому напрямку у нас було завдання досить зрозуміле. Був у кільці Маріуполь, і в планах у всіх була його деблокада сухопутним шляхом. На жаль, не вийшло. Але роботу ми свою робили там”.
Перший бій
Назар Тимішак добре пам’ятає перший бій на Запорізькому напрямку. Тоді він разом із побратимами потрапив під танковий обстріл. До 15 військових отримали поранення, більшість із них — легкі. Але один боєць був важким, йому перебило ногу. І Катана разом з іншими хлопцями евакуйовували його. Назар Тимішак каже: тоді найбільше його здивувала моральна і фізична стійкість пораненого. Він воював з 2014 року, був заряджений і морально, і фізично.
“Ми несли його на носилках. Він кричав від болю, час від часу втрачав свідомість. Коли вчергове отямився, одразу спитав, що йому вкололи, й пояснив, що це для того, щоб сказати медикам у стабпункті, аби йому повторно не дали цей препарат. Для мене — це еталон стійкості бійця. Тобто він, перебуваючи в такому стані, все розумів і робив “як по книжці”. Це було дуже круто для мене”, — пригадує Катана.
Через зараження крові цьому бійцю ампутували ногу, але він продовжує займатися справою, яку почав до війни, — боксом, зокрема навчає охочих, говорить Назар Тимішак. Тож для нього побратим став тією людиною, яка весь час його надихає.
“Всі разом живемо, разом працюємо і покладаємося один на одного”
Катана каже: такої злагодженості між бійцями, як у 3 окремій штурмовій бригаді, ніде не бачив. У підрозділі всі, як одна сім’я, де побратимство та допомога один одному — на першому місці.
“У нас немає великої різниці між звичайним солдатом і сержантом. Ти можеш підійти до будь-кого, спитати, нормально поговорити й тобі підкажуть, допоможуть. Можливо, це — якесь порушення субординації, але ж це — всі твої брати. Всі разом живемо, разом працюємо і покладаємося один на одного”, — говорить Назар Тимішак.
Усі радіоперемовини — захищені
Під час військової служби Катана зміг використати й навички айтівця — встиг попрацювати зв’язківцем. Окрім стандартних завдань з налаштування зв’язку, він працював з різними комунікаціями, переговорними пристроями, інколи програмував їх. Також займався шифруванням радіоперемовин, аби всі розмови в ефірі були захищеними від росіян.
“Це — постійна робота зв’язківця. Коли ворог захоплює радіостанцію, він її прослуховує. Про втрату радіостанції ми одразу ж знаємо і намагаємося якомога швидше перепрошити її, перекодувати всі дані. Зламати це шифрування практично нереально. Це займає багато часу, протягом якого ми переходимо на інше кодування”, — каже Катана.
“Моя робота справді рятує життя”
Радіоелектронною боротьбою Назар Тимішак почав займатися після боїв за Бахмут, де російські військові масово застосовували FPV-дрони.
“Я зрозумів, що правильну роботу роблю, коли, наприклад, механік-водій каже, що він бачить, як той FPV-дрон падає. Це — як бальзам на душу. Тобто я розумію, що моя робота справді рятує життя, допомагає бронетехніці доїхати до виконання завдання, забрати хлопців і, відповідно, їх евакуювати або просто провести якусь надзвичайну ротацію на позиціях”, — говорить Катана.
Назар Тимішак додає: зараз війна змінилася — перейшла з протистоянь між військовими на землі у небо. Але ця битва нерівна, адже російська армія наразі більше має FPV-дронів та засобів РЕБ, ніж українські бійці.
“Просто закрити небо і щоб нічого не літало ні нашого, ні ворожого — теоретично це можливо, але ресурси не дозволяють. Нам все потрібно використовувати з розумом. Вони можуть кількістю тиснути. Ми, відповідно, розставляючи засоби, вибираючи специфічні частоти, які потрібно “подавити”. Мусимо над цим постійно працювати. Якби була необхідна кількість таких засобів, роботи в нас було б менше”, — говорить Назар Тимішак.
З його слів, засоби радіоелектронної боротьби також часто втрачаються. До прикладу, коли від обстрілів засипає окоп землею, в недосяжності опиняється й усе спорядження, яке там було.
Уся сім’я — на фронті
У родині Назара Тимішака усі чоловіки служать.
“У мене шваґро й тесть у Силах спеціальних операцій служать, а я — в третій окремій. Тобто ми всі живемо війною, на жаль”, — каже Катана.
Боєць постійно носить із собою у бронежилеті фотографію дружини, прапор України та ікону.
“Я не такий вже й вірянин, але щось таке постійно ношу зі собою. На війні часто згадуєш про віру, особливо, коли перебуваєш десь в окопі”, — говорить Назар Тимішак.
The post З ІТ-сфери у 3 штурмову: як боєць з Івано-Франківщини боронить країну від армії РФ appeared first on Місто.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓