Поїхала до Італії – втратила усе: українки показали пекельні муки заробітчан, які розривають серце

Три українки з Закарпаття розповіли про довгі роки життя в Італії і про те, чи планують вони повертатися в Україну

Три українки з Прикарпаття поділилися своїми гіркими життєвими историми про життя на заробітках в Італії. Кожна з них вже понад 10 років знаходиться в Італії і замислюється про повернення в Україну. Але, виявляється, що це не так вже й просто, так як діти вже виросли, батьки померли, а самі жінки звикли до життя в Італії, та й не впевнені, що потрібні в Україні.

Ганна, якій 49 років, повідомляє, що перші 10 років працювала в Італії, щоб побудувати будинок для сина. Але син виріс, одружився і живе в квартирі і не думає повертатися в село.Тепер вона сподівається, що будинок хоч онукам залишиться, так як їй самій він такий великий не потрібен. Та й взагалі вона відвикла від життя в селі і щоразу, як приїжджає, то стикається з проблемами зі шлунком, бо їжа дуже відрізняється від італійської.

“Побачила свою однокласницю і не впізнала одразу. Жінки тут набагато швидше старіють, не доглядають за собою, як в Італії. Останнім часом часто думаю про повернення додому. Але завжди після того, як побуду два-три тижні, змінюю думку. Не готова. Все бісить. Дороги, ціни, хамство навколо.” – каже Ганна.

Жінка акцентує, що заробітчани все самі собі заробляють, на відміну від українців і тому їм з кожним роком все важче повертатися в Україну.

“Україна все така ж чорно-біла на відміну від Європи. Чи потрібні ми будемо кому-то в Україні все ж повернемося? В Італії завжди чужі і вдома вже не станемо своїми.” – резюмує заробітчанка.

54-річна Наталя каже, що у неї чоловік італієць, але вони вічно сваряться, адже він все робить не так.

“Може, ми, українські жінки, хочемо дуже багато, все і відразу? Але ми вміємо терпіти, як ніякі інші! Може, тому і користуються іноземці?..” – бідкається жінка. Вона розповідає, що нещодавно була в Україні, але хотіла швидше повернутися в Італію, так як там все стабільно, а на Батьківщині – постійне очікування кращого і відсутність грошей. А так вона хоч дітям заробила на життя і сподівається, що на старість вони її приймуть.

Марія розповідає, що зі своїх 48 років, 13 вона вже провела в Італії і додому їздить тільки в серпні, коли у неї відпустку.

“Ми вже відвикли від сім’ї, вони від нас теж. Сприймають, як гостей. Гроші беруть, як належне. Поїхала на заробітки, бо після розлучення залишилася з дитиною без дому, без нічого. Важко було. Але тепер звикла сама собі бути господинею. Робота з ранку до ночі. Вихідний – для відпочинку.”