Між селами Богрівка та Луквиця 27 липня 1944 року в урочищі Заломищі відбувся кривавий бій між українськими повстанцями та більшовиками. В нищівній битві загинуло понад 150 повстанців — точна кількість не відома й до сьогодні.
Кривава битва
В той час обоз з пораненими передислоковувався з села Грабівка Калуського району на ще засекречений табір на полонині Малиновище на Богородчанщині, де знаходився курінь Іскри. Обоз, який налічував більше сотні возів потрапив в засідку більшовиків. Відбулася жорстока розправа.
«Я спілкувалася з очевидицею Катериною Савчук. Вона поділилась своїми спогадами про той страшний день. Також мій прадід розповідав мені, бо бачив на власні очі ту трагедію. Розстріляли фактично поранених бійців УПА, — розповіла місцева мешканка та директорка Яблунського ліцею Ксенія Данилюк.
Голова обласного історико-просвітницького товариства “Меморіал” ім. В. Стуса та директор КП “Пам’ять” з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, репресій та депортацій тоталітарних режимів Василь Тимків каже, що у віднайдених документах зазначається, що це були відділи УПА /сотня Шрама, Гамалії та декілька боївок, а також групи цивільного населення, які переправлялись з Чорного Лісу в Карпати. В склад валки входило до 100 підвод навантажених харчами, мундирами та зброєю. Між підводами їхали шпитальні фіри на котрих були поранені.
Маршрут пролягав через село Росільна, в якому на той час були німецькі війська. Вони пропустили поранених та не перешкоджали дорозі.
Фото ілюстративне
Під’їжджаючи до лісу між Богрівкою і Яблунькою команда УПА вирішила відпочити, не перевіривши як слід лісу та не догадуючись, що в лісі міг бути ворог. Не залишивши жодного забезпечення біля шляху, команда УПА наказала підводам заїжджати в ліс.
«Наші люди памʼятають ще, як давали їм воду, харчі. Всім дуже запамʼяталися медсестрички, які були дуже красиві й мали жовті гарні коси. Все закінчилось дуже фатально через одного зрадника, який був між ними. Він запропонував зупинитися під лісом, перевести подих, відпочити та прочистити зброю. Там вони й заночували. Вдосвіта зрадник пішов поперед колони, щоб ніби-торозвідати обстановку. В той час напали енкаведисти. Звуки від бою було чутно за багато кілометрів, — каже Ксенія Данилюк.
Опісля виявилось, що більшовики побачивши колону, заздалегідь зробили засідку в лісі, а повідомлені ними панцерні автомобілі були на підʼїзді.
Бій тривав близько двох годин. Коли більшовики відкрили вогонь, сотня Гамалії, що очолювала валку, залягла в рови та відкрила вогонь. Сотня Шрама була ще позаду, вона охороняла валку перед мадярськими наскоками.
Майже одразу з лісу рушили більшовицькі панцерні автомобілі. Вони виїхали під ліс і почали стріляти з кулеметів і гармат по валкам, а також по ровам, де залягли повстанці. Цивільні, та новозмобілізовані люди дістали наказ відступити.
«Вслід за панцерними автомобілями з лісу почала наступати більшовицька піхота. Вони йшли до наступу з криком «УРА». Стрільці УПА посипали в їх сторону сильний вогонь. Тоді більшовицька піхота залягла і почала з-за дерев стріляти. Рівночасно більшовики розпочали сильний вогонь з мінометів, — каже дослідник.
Сотня УПА не витримала наступу більшовиків. Вони почали відступати в напрямку села Пороги. Більшовики вибігли з лісу до підвод на яких лежали ранені стрільці та почали ранених дострілювати.
Очевидець цієї жахливої картини – санітарка Ліда – розказує:
”Я не хотіла залишати раненого і сиділа цілий час біля нього. Коли з лісу вибігли більшовики, мене огорнув жах. Я зняла раненого з фіри та думала з ним втікати. Ранений був тяжкий, у мене не стало сил. До нас підбіг більшовик. Він був брудний, обдертий, з піною на устах, серією з ППШ добив раненого. Другу серію пустив до мене. Я впала ранена. Більшовик подумав, що я вбита і побіг дальше. Я лежала не рухаючись, бачила як більшовики підходили до фір, декого з ранених питали кілька слів, відтак стріляли. Дехто з ранених, у кого була зброя та сила, дострілювався сам. Ніхто не просився, ані не відповідав на питання, які давали більшовики. Коли двоє більшовиків підходило до фіри, де лежав тяжко ранений повітовий юнацтва “Ростислав” (Михайло Воронка, родом з Дорогова, пов. Галич), він побачивши більшовиків, останками сил піднявся, дістав пістоль, крикнув ”Слава Україні” і дострілився.»
Пострілявши ранених більшовики, як зграя голодних вовків, кинулися грабувати з фір харчі.
Покінчивши роботу біля фір вони спрямували другий свій удар на сотню Шрама. Сотня зайняла оборону під селом Богрівка, але не маючи змоги протистояти панцернійзброї — відступили.
Серед врятованих був повстанець Степан Гах, який забіг в один з крайніх будинків у селі й попросив господиню допомогти йому. Коли за ним прибігли енкаведисти та сказала, що це її син, який бавить молодшу дитину, а повстанця вона в очі не бачила.
Врятований родом з Хриплина. Ще донедавна він часто приїздив на те трагічне місце, щоб долучитися до панахиди за своїми полеглими побратимами.
Ще одна з врятованих — Катерина Савчук розповідала, як вони їхали з цими пораненими хлопцями. До половини забинтований хлопчина казав, що якщо нас зупинять — ми приречені. Пригадує, як на тому фатальному місці постелила собі плащ, щоб прилягти відпочити. Пробудилася від страшних звуків стрільби й дивом врятувалася. При собі вона мала отруту, яку мала випити на випадок, якщо її схоплять. Головне — не потрапити живою в руки ворога.
«В тому бою між Богрівкою і Яблунькою УПА втратило до 200 вояків та кілька ранених, а також майже весь табір, до 100 возів з харчами, амуніцією і зброєю, — каже Василь Тимків.
Втрати більшовиків невідомі, бо вони своїх убитих хоронили відразу, а поранених забирали з собою. Як опісля говорили більшовики, в тому бою був убитий один їхній визначний полковник.
Сьогодення
Ту могилу віднайшли тільки в 1990 році. Там проводили дослідницькі роботи. Спочатку НКВС заборонили ховати загиблих. Тіла лежали на сонці.
Через чотири дні поховання почали здійснювати богрівські люди.
«Це було дуже достойно зроблено. Посередині лежала дівчина, з ліва та справа було по четверо хлопців. Енкаведистам це не сподобалось. Тоді вони взяли людей з села Яблунька і в одну яму змусили скидувати всіх загиблих —і людей, і коней. На жаль місце знаходження цього поховання так і не знайшли. Я ще маю припущення, що вони могли прикопати людей на межі лісу та поля в канаві. Викопати могилу на таку кількість людей було дуже складно, тому можливо вони використали природні заглиблення. Зараз у нас є західні партнери і, можливо, за допомогою спеціального лазеру вдасться все ж відшукати це поховання, — каже Василь Тимків.
В 1995 році вдалося провести дослідження рештків тих 9 тіл, які все ж змогли поховати місцеві мешканці. Експертиза показала, що вік загиблих був вiд 18 до 30 рокiв.
На двох черепах виявлено вогнепальнi пошкодження. На одному з них виявлено як вхiдне так i вихiднепошкодження, а на другому – тiльки вхiдне вогнепальне пошкодження.
Крiм того, на восьми черепах виявлено масивнi механiчнiпошкодження з багатовiдламковими переломами кiстокмозкового та лицьового черепа, дефектами кiстоксклепiння i основи черепа, а також в чотирьох випадках – переломи нижнiх щелеп рiзноi локалiзацii.
Наявнiсть на черепах вогнепальних i масивних механiчних пошкоджень дає можливiсть стверджувати, що смерть людей наступала як вiд вогнепальних поранень голови з пошкодженням головного мозку, так i вiдпошкоджень голови тупими твердими предметами, якiдiяли з великою силою i супроводжувались масивними травмами черепiв з пошкодженням головного мозку.
В памʼять про загиблих люди встановили на тому роковому місці памʼятний знак. Тут щороку на Покрови проводять похід зі школярами, по дорозі співають повстанські пісні та відправляють панахиду.
«У нас розроблений спеціальний одноденний туристичний маршрут. Він стартує з Заломищів, після чого проходить майстер-клас з випічки хліба, кування підкови, різьбярства, та екскурсії дзотами, — каже Ксенія Данилюк.
Список деяких людей, убитих у Богрівці:
с. Микитинці Івано-Франківської міської ради
Борис Федір (1927 р. н.)
Гавриш Іван Васильович (1927 р. н.)
Гавриш Степан
Гнатишин Іван (1928 р. н.)
Паращук Михайло Якимович
Шкурута Дмитро
Федоришин Микола
с. Вовчинець Івано-Франківської міської ради
Федорів Василь Дмитрович
Світний Іван
Бажан Михайло Григорович (1925 р. н.)
Балан Олекса (член ОУН, псевдо «Білий»)
Базилевич Іван Васильович (1920 р. н.)
Витвицький Дмитро Петрович (1908 р. н.)
Галущак Іван Михайлович
Федорів Василь Дмитрович (1924 р. н.)
Храбатин Михайло Васильович
Якубів Володимир Григорович (1923 р. н.)
Якубів Іван Михайлович (1925 р. н.)
Барбак Дмитро Васильович
Галущак Петро Степанович
с. Угорники Івано-Франківської міської ради
Павлів Михайло Васильович (1923 р. н.)
с. Іваниківка Богородчанського району
Павликівський Петро Миколайович (1924 р. н., сотня «Гамалії»)
Павликівський Іван (1921 р. н., сотня «Гамалії»)
Слободян Василь Дмитрович (1925 р. н., сотня «Гамалії»)
Середюк Микола (1910 р. н., сотня «Гамалії»)
с. Гринівка Богородчанського району
Середюк Микола (сотня «Гамалії»)
Гусак Василь (1908 р. н.)
с. Клузів Тисменицького району
П’яста Ярослав
с. Побережжя Тисменицького району
Нагірний Василь Михайлович (1905 р. н., сотня «Шрама»)
Завальський Григорій Стахович (1922 р. н.)
с. Підлужжя Тисменицького району
Сворак Василь Петрович (сотня «Іскри»)
с. Пшеничники Тисменицького району
Семчук Дмитро Михайлович (1921 р. н.)
Яцера Дмитро Васильович (1927 р. н.)
с. Колодіївка Тисменицького району
Сукенюк Василь Дмитрович (1920 р. н.)
Олійник іван Дмитрович (1923 р. н.)
Олійник Михайло Дмитрович (1926 р. н.)
Гульман Михайло іванович (1926 р. н.)
Стельмах Михайло Миколайович (1926 р. н.)
с. Сілець Тисменицького району
Галюк Михайло (сотня «Гамалії»)
с. Чорнолізці Тисменицького району
Лаврук Василь іванович (1922 р. н.)
с. Старий Лисець Тисменицького району
Петрук Михайло Пилипович (сотня «Шрама»)
Магул Семен (місце народження невідоме)
The post 200 душ з Заломища: яку трагедію ховає земля на межі двох сіл appeared first on Місто.
Популярні дописи:
Поділіться інформацією з іншими ↓↓↓