17-річний Андрій з Чернігова підірвався на міні і втратив маму: щемлива історія порятунку

Торік у березні дорогою з-під окупації, авто, в якому перебував 17-річний Андрій, підірвалося на міні. Із шести людей у салоні тоді троє загинули. Серед них – і мама хлопця. А сам він зазнав тяжких травм.

Про рубці, які не загоїти навіть най-професійнішим лікарям, розповіла кореспондентка ТСН Інна Лебеденко.

“Її троянди… Вони вже не приносять мені насолоди. От раніше ми сюди їздили… Усе, що квітне, не обійти. Все посадила дружина”, – розповідає голова родини Анатолій.

Зв’язок з дружиною та сином після цього обірвався. Лише згодом Анатолій дізнається, що росіяни розбили їхні телефони, а їх самих обшукали й вигнали до сусідів. Це буде тим, що вже наступного ранку підштовхне їх на спробу втечі з-під окупації назад до Чернігова. Спроба завершилася трагедією.

Загибель найдорощої та поранення сина
“Мені зателефонував невідомий номер. Кажуть: “Я там щойно вашого сина перевозив із лікарні… він підірвався на міні”, – розповідає чоловік.

В авто тоді було шестеро людей. Водій Володимир Палуба та його дружина Вікторія, а також мама Андрія – Юлія Селюх – загинули. У жінки було 90 відсотків опіків тіла.

“Я сам рано втратив матір, тому мені Юля була всім одразу: і матір’ю, і дружиною, сестрою, якої в мене, на жаль, немає…” – ділиться чоловік.

Порятунок Андрія
Пережити цю втрату Анатолій не може досі. Але тоді мусив триматися. Треба було рятувати сина. В Андрія була відкрита черепно-мозкова травма, переломи обох ніг і контузія. Його під постійними обстрілами без води, світла й тепла спершу рятували чернігівські лікарі.

Потім були у Львові, в Охматдиті, згодом поїхали до Швеції, а зі Швеції – до Бельгії.

У Бельгії йому допомогала сестра, яка змогла виїхати з села ще до окупації. Дотепер хлопець лікувався там.

“Я в його віці був слабішим морально. На жаль, це життя загартовує. такий він – не заплаче”, – розповідає батько.

Андрій цьогоріч закінчив школу й зараз готується до вступу у виш. Займається музикою і навіть має свій гурт.

“Ми готуємось до концерту у Львові. Будемо презентувати наш перший альбом”, – каже хлопець.

Разом із батьком вони час від часу приїжджають сюди, у місце найтепліших і водночас найтрагічніших спогадів. Доглянути квіти, викосити бур’ян, і помріяти про те, як колись вони родиною знову зберуться на цьому обійсті. Із тими, хто вижив. У пам’ять про тих, загинув.

“Ще наша доня з онучкою там десь… Ми за ними сумуємо. Вітання, донечко, і тобі Соню, маленька моя”, – звертається до рідних батько.